Поезіє, я завдяки
Тому, що ти живеш в мені,
Свої і почуття, й думки,
Які в бездонній глибині
Моєї чуйної душі
Та розумі моїм цвітуть,
Мов гарні квіти, у віршí
Складаю, бо у них та суть
Мого єдиного життя,
Заради кóтрої живу.
Без них життя – і не життя,
Нехай і навіть наяву,
Бо в нього сенс вкладаєш ти,
Той сенс, що поміч надає
Мені шляхом життя іти,
Приймаючи все, що дає
Воно мені, достоту все –
І радощі, й гіркі жалі,
Що доленька мені несе
На Богом створеній землі,
На кóтрій я – лиш тільки гість.
І не питайте бо чому.
Я певен, будь-хто відповість:
«Тому що є кінець всьому».
Але боятися не слід
Того, що він колись прийде́.
Хто гідний на землі цій слід
Залишить, щастя віднайде́
І після смерті. Так, нехай
Тебе не буде, та сказать
Я маю, що лишив ти, знай:
Нащадкам буде слугувать.
Євген Ковальчук, 07. 03. 2020
