Україно, нене рідна,
Не такої долі гідна
Ти, щоб щастя тільки ждати
І весь час лише страждати
Від постійного насилля,
Що усупереч зусилля,
Що ти, нене, докладаєш,
Щоб його збороти, маєш
Інше, що йде поступово,
Щоб заскочити раптово,
В час, коли і не чекаєш
Ти на нього, поживаєш
Так, як завжди. Раптом лихо,
Наближаючися тихо,
Непомітно та поволі
На шляху твоєї долі,
Мов хижак той, нападає
І нещадно розриває,
Рве на шмаття лихо сміло,
Та не тільки землю – тіло,
Ще, також сказати мушу,
Розриває серце, душу –
Внутрішнюю суть, основу –
Звичаї, культуру, мову…
Та я й сумніву не маю,
Україно, точно знаю,
Що його ти подолаєш
Назавжди, бо душу маєш
Ту, яку не підкорити,
Не зламати та не вбити.
Євген Ковальчук, 16. 04. 2020
ID:
977863
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 22.03.2023 19:47:14
© дата внесення змiн: 22.03.2023 19:47:14
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарно про Україну.
