Якщо чесність супутник є мій,
То кохання я ще не пізнав.
Я вже знаю біль, радість, і гніт,
А кохання я ще не вбачав.
У оточенні сотень людей,
У кругу кращих всіх лікарів,
Моє серце не злічили вони,
Як зцілили зіниці проміннь.
І не знаю я, що то таке,
Що є ваша людска та "любов".
Я єдине, що знав на віки,
Це твого милосердя покров.
Не вбачаю твого я лиця,
Не вбачаю ні тіла, ні глаз,
Я вбачаю твоє се життя,
Серед людства, що змилось за раз.
Може й ти би хотіла його,
Хтіла знати, що во́но таке,
Се світленне поняття того,
Що усе в світі точно ламке.
Як ламке всі ті люди навколо,
Чи протримавсі довго їх стан?
Вертихвостя високим навколо,
Світ змінився, не те я застав.
Мені скажуть - не то є любов,
Але знаю я кожен твій крок.
Я пізнаю тебе на сліпую,
Бо відчую твою тілом кров.
Під покровом у білих ночей,
Твої зорі мені шепчуть вірші.
Твоє серце - се мій був трофей,
І навряд-че мене змінять інші.