|
«КЛЮЧНИЦЯ»
( із циклу «ЖИТТЯ, ПЕРЕДРІЗДВЯНОГО, ГІРЛЯНДИ»
ІРИНА
Відгулявши багате весілля, молоде подружжя Ірини та Вадима зажило звичайним сімейним життям.
Через рік стали батьками чудової двійні.
Даринка і Максимко внесли в сім’ю багато радості, щастя, хоч і клопотів прибавилося в рази.
Батьки ділили обов’язки порівну, навіть при тому, що Вадим посилено працював, щоби забезпечити рідних всім необхідним. Ірина теж працювала, але лише тоді, коли їй цього хотілося, а тому обставини склалися так, що чоловік мусив поїхати за кордон.
Жіінка була змушена сама давати раду дітям та доглядати за домом.
Згодом фінансовий стан сім’ї істотно покращився, бо Вадим достатньо заробляв на будівництві. А був він в Португалії. В ті часи там добре платили. З часом чоловік домігся легального статусу і його дружина неодноразово приїжджала до нього з дітьми.
Океанські приливи, рожевий захід сонця, теплий пісок, пальми, екзотична кухня... і любов з боку чоловіка компенсували час розлуки. Так тривало п’ять років поспіль.
Дітям вже було десять років, коли в дім Ірини постукала жахлива звістка про те, що Вадим загинув на роботі, впавши з риштування.
Приїхавши, щоби забрати тіло чоловіка та похоронити його у рідному селі, жінка ще тісніше скріпила дружні стосунки з дружиною чоловікового шефа і після похорону повернулася в Португалію.
За роки, відколи Вадим перебував за кордоном, а жінка часто їздила до нього, вона підівчила мову, тому могла, хоч і ще з труднощами, та все ж порозумітися з португальцями. Звичайно, що допускала багато помилок і часом виходили дуже смішні та кумедні ситуації, але загалом всі чудово розуміли, що вона хотіла сказати.
Смерть Вадима дуже вплинула на Ірину. З життєрадісної та веселої вона стала різкою і нестриманою.
Важко їй було адаптуватися на чужині. Але була змушена, бо за плечима двоє малолітніх дітей, яких залишила на матір, а працювати Ірина не дуже любила. Особливо гнітило жінку перебування на одному місці та одноманітність роботи.
Попрацювавши місяць в родині шефині, звикши і вже вбувшись, Ірина, наперекір вмовлянню португальських друзів, вирішила змінити роботу, активно розпочавши пошуки нової.
Їй набридли ранкові підйоми, щоби допомагати жінці збирати дітей до школи, а потім прибирати за ними все. А там ще й з собаками ходити на прогулянку. А потім дітей забирати зі школи. А потім... а потім...
Одним словом — не її це.
Бо так була звикла, що все робив чоловік, або мама.
До шефині прийшли гості. Серед них була українка. З нею Ірина зав’язала розмову і поцікавилася, чи та знає щось про якусь роботу.
Ольга, так звали ту жінку, пообіцяла дізнатися і повідомити.
У Ольги було багато знайомих українців. Серед них була і Анна.
— Аню, чи можеш піднайти якусь нормальну роботу для однієї жінки? У неї тут чоловік загинув. Вроді серйозна. І мову вже трохи знає.
— Запитаю. А потім дам тобі знати — відповіла та.
Наступного дня Анна вже розмовляла зі своєю господинею Марґарідою, в котрої працювала два роки. Якраз у сестри Марґаріди помер чоловік і Ліліані потрібна була жінка, яка б не стільки допомагала по догляду за домом, бо там була окрема робітниця для цього, як саме співрозмовниця, порадниця, яка б могла вислухати, з котрою можна було б поплакати, чи просто вийти в місто і пройтися по магазинах. Колись називали таких робітниць «дама де компанія».
Через тиждень Ірина перебралася в дім Ліліани.
Для неї відвели велику, простору кімнату, вікна якої виходили на басейн.
Всі свої речі, яких у Ірини не було багато, жінка помістила на двох полицях чотиридверної шафи.
Велике різьблене ліжко, вишукані гардини, м’який ворсистий килим, картини, вази із живими квітами, люстра з позолотою — все це свідчило про достаток родини. Але, посеред усієї цієї візуальної краси витав сум та смуток, від втрати свого господаря.
Ліліана дуже сумувала за чоловіком. Вони були ще й добрими друзями, а тому його смерть важко позначилася на жінці. Чоловік Ірини теж відбув у кращі світи, тому при розмовах та спогадах, ними обома було пролито багато сліз.
Та у Ліліани була одна слабкість — всі свої жалі та сльози жінка «заливала» походеньками в магазини, а тому вже через декілька тижнів шафа Ірини була вщент заповнена фірмовими речами.
Не лише для Ірини Ліліана купляла одяг та взуття. Оскільки в неї не було дітей, то жінка дуже перейнялася горем Ірини і вдягнула її двійнят з ніг до голови. Окрім того, Ліліана посприяла тому, щоб діти переїхали до матері.
Для них було виділено окрему кімнату, а з часом планувалося кожному надати окрему.
Все складалося якнайкраще для дітей.
Ірина ж вже не витримувала.
Хоч взамін Ліліана не просила нічого, окрім звичайної уваги до її постійних розповідей-спогадів, слухаючи кожного дня одне й те саме, Ірина божеволіла.
І тут, одного разу, щоби внести хоч якусь різноманітність, українка приготувала торт.
Що вже прихвалювала Ліліана кулінарні здібності Ірини! І родичам зателефонувала! І подруг прикликала на торт з кавою!
Відтоді торти пеклися кожного дня.
Можливо інша жінка би й змирилася з цим, але не Ірина.
Вона хотіла волі. Її вона знайшла, коли залишила дім Ліліани разом з дітьми.
Анна з Іриною, хоч і рідко, та все ж спілкувалися.
За ці роки Анна вже добре вивчила жінку і добре знала її плюси та мінуси.
До плюсів відносилися чесність, порядність і відносна працьовитість, тобто, коли дуже треба, то Ірина працює і робить роботу добре. А от до мінусів — вгодити їй з роботою було майже неможливо. Завжди були винні всі, крім неї самої.
— Ну ти мені й роботу підсунула, — скаржилася Ірина Анні. — Та краще би я вже з тими псами по парку ходила і тих дітей доглядала...
*****
От тоді Анна заклала відлік ключам довіри. Цей був першим, котрий не зміг провернутися в замку її душі.
( далі буде )
фото з нету
ID:
1001254
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.12.2023 01:12:28
© дата внесення змiн: 21.12.2023 01:12:28
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|
