Не зможеш пройти
Ти мовчки крізь шепіт,
Крізь крики убитих,
Голодних солдат.
Там небо змінилось
І хмари далеко,
Як кров запінилась
На мертвих устах.
А ранком кричав,
Командир всім до зброї,
А зараз лежать
Вони на землі.
Такі мовчазні,
Наче сон всіх окутав,
І серце спинилось
В могутніх грудях.
Коли ж ми прокинемось,
І в страшній гарячці,
Побачимо попіл на власних руках,
Чи зможемо ми устати на ноги,
Коли у грудях панує лиш страх,
Ми зможемо битись,
І віру не вкрасти,
За власну родину підставим плече,
Не змиримось ми,
Не впадем на коліна,
Жахливу війну і сморід століття,
Зуміємо ми подолати навік.
А потім життя,
Чуєш, брате свобода!
Тепер нам не можна,
Ні кроку назад.
Хоч в пеклі застигнем,
І в тісних кайданах,
Почують нас люди,
Ми правди доб'ємось,
Хоч зложимо голови,
І прапор у крові,
Ми з бруду серця,
Разом підіймемо.