Я не хотів ніколи, рідний мій Вовчанську,
Тобі такої долі, світової слави!
Розбитий, наче Герніка ота нещасна,
Не занімів, як кролик ти перед удавом, -
Характер показав козацький свій прадавній.
Зберіг обличчя не в одну всесвітню бойню,
Поранення були, заділо десь там злегка...
Пробач, я приїздив до тебе, як до Мекки,
Так рідко. А тепер куди? В криваву довбню?
Де кожну мить чека смертельна небезпека!?
Де вже живого не залишилось нічого!
Де пращури перевертаються в могилах!
Яка ж то позамежна і нелюдська сила
Так прокотилась від порога до порога!
Вернулися часи, мов Гога із Магога.
Чи по тобі пробігло стадо динозаврів
З якогось там іще незнаного періоду,
Яке на тебе виродки погнали підло?!
Було у тебе вчора, - завтра, що покаже?
Як оновити твою душу цього разу?
