* * *
Давно занурилась у тишу,
і кроків стишила ходу.
До себе в тиші стала ближче,
і вірю, так не пропаду.
Що натворила – не покаюсь,
спинило подвиги «якби».
Я знов ночами в ліс вертаюсь,
шукаю стежку і гриби.
Стараюсь жити повнокровно,
ріднею більше дорожу,
і очищаюся духовно –
скидаю частку вантажу.
Не вмію злитися, ні мстити,
хай зло минає й прикрі сни,
щоб в суєті не пропустити
найперші порухи весни.
31.10.2021
