Вітальня…І стіл зі старого горіху…
До ліжка чомусь ми тоді не дійшли,
Навряд чи таку я колись ще зустріну,
Та й днів вже не буде таких восени…
У бабине літо заховані мрії,
Ногами роззутими в сад не підеш,
Холонуть думки між дерев на повітрі
І падають листя з горіхових веж.
Вони наче спогади в жовтні кружляють
І я на них впливу не маю давно,
Як певно й на те, що з далекого краю
В обійми тебе не поверне ніхто.
В обійми в яких ти знаходила втіху,
Де пристрасть воротами була у Рай,
В якому здавалося будем довіку…
Та щастя не вічне, все зникло, на жаль.
Історії писані нашим коханням,
В думках, наче в зошиті я бережу,
Там крапкою жирною зустріч остання,
А все, що вже потім, фантазія сну.
Нехай ти у снах і надалі щаслива,
Хай пристрасті більше у них ніж колись,
Я вже не чекаю в житті того дива,
Коли ми лежали удвох горілиць.
Лежали із подихом збитим від темпу,
Всміхаючись люстрі дзеркальній вгорі,
В якій гола пара, уже після сексу,
Лежить обійнявшись чомусь на столі…