Пильнувала край віконця,
Дожидала лиска сонця.
Пак, подвір’я до хатинки
Замели пухкі сніжинки.
Затулили щільно двері,
Залишили без вечері.
Лиска бідна, ледь не мліла,
Та відкрити не зуміла.
Чеберяє мимо зайчик.
Чемно, Лиска: – Побігайчик,
На віконці дивні квіти,
А на дворі сонце світить?
Не здолаю перепону,
Я не вибралась з полону.
Досить з мене катування,
Вже пора на полювання.
Підвело живіт, воркоче,
Просить їсти, дуже хоче…
– Співчуваю. І, до речі,
Вже надворі майже вечір.
Непокойся, люба лиско,
В мене є капуста з лишком,
Почекай же, я швиденько
Принесу тобі, серденько.
– Чи ти бачив, щоб лисиця
Паслась в лузі на травиці?
В світі м'ясо найсмачніше,
Я люблю його найбільше.
Їжу сам смакуй з капусти,
М’яса з’їм і біль відпустить.
– Де ж те м’ясо, от причепа –
Ой, дурний, попав в халепу.
Завертілась в хаті лиска:
– Тут є ферма, зовсім близько.
Нишком витерла сльозину:
– Як відмовиш, то загину.
Я не буду докучати,
Принеси хоча б курчатко.
Маю я прихильну вдачу,
І за послугу віддячу.
Я голодна, не барися,
Лише псів злих стережися,
Що вночі курник пантрують,
Шуби, знай, не пошкодують.
«Геть, не знаю, що за курка,
Й вимагає ж як, хитрунка,
З гавкунами не стрічався,
І по що сей клопіт дався».
Йде похнюпив ніс зайчисько,
Чує мову зовсім близько:
– Зайця зроду ще не бачив,
Щоби пізно так маячив.
Сірий раптом зупинився,
В очі глянув, затрусився.
«Хвіст кілечком, морда вовча,
Певно з’їсти зайця хоче.
Тільки щось хвостом виляє,
Й чемне враження справляє,
Але й зле щось є у ньому…
Дуже хочеться додому!
Ох, як серце калатає,
Де тут ферма, поспитаю».
– Добродійнику, будь добрий,
О, який же ти хоробрий!
Підкажи, та цить, не буркай,
Де живе на фермі курка?
Я її увік не бачив,
Втім, без їжі лиска плаче.
– І з якого, зайцю, зиску,
Годувати хочеш лиску?
Ноги в неї бездоганні,
Вищий клас у полюванні.
Курку вправно здобуває,
Перепинів геть не має.
Стережу я той курятник
І доволі акуратно.
«Ну й попав я у пригоду, –
Мислить заєць край городу –
Погубила лиска вража,
Там собаки злі є, – каже».
Та отямившись від ляку,
Заєць кинувся в атаку:
– Ви, простіть, шановний пане,
Повідомлення погане.
Лиска мучиться голодна,
Опинилася в полоні,
Заметіль мела безцільно
І закрила двері щільно.
Принести хотів капустки,
Лиш не хоче їсти, дзуськи.
М'ясо любить, бідолаха,
Тож шукаю, як невдаха.
– Он як, друже, це проблема,
Хоч і зовсім поруч ферма.
Щоби курку файну мати,
Треба праці докладати.
– Ви, скажіть, з чого почати?
І хутчій, щоб не чекати,
Бідна, може там зомліла,
Я тут вештаюсь без діла.
– Ніч округу огорнула,
Лиска ждала, тай заснула.
Підморгнув пес таємниче,
Присідай до мене ближче.
Часу маємо достатньо,
По порядку, акуратно
Розкажу, бо добре знаю,
Як там кури виростають.
Для зайців – капуста їжа,
Для лисички – м'ясо свіже.
Щоб дорідну курку мати,
Треба зерна птиці дати.
– Не вагайтесь, що за жмурки,
Де зерно лежить для курки?
– Не спіши, ото вже кара,
Зерна будуть, лиш не зараз.
Бачиш, поле неозоре?
Трактор його переоре.
Вкине зерна у земельку,
Дощик зросить їх гарненько.
Сонце буде прогрівати,
Стануть зерна проростати.
– І їх можна дати курці,
Потім курку тій хитрунці?
– Слухай далі, просторіка,
Тихо будь, і не базікай.
Як зійде зерно травою,
То скупається росою.
Набере вологи в стебла,
Дивина зашепче тепла,
То приємне стоголосся,
Викида трава колосся.
– В колоску зерно, я знаю,
Бо на полі все ж буваю!
Буде курка підростати,
Якщо зерна вчасно дати.
– Ох нестерпний ти, сіренький,
Я прошу, сиди тихенько.
Дощик треба для колосся,
Щоби соком налилося.
Ну і сонця, ясне діло,
Щоб зернятко затверділо.
Нива ген, зазолотіла,
Знай, пшениця вже дозріла.
– Я біжу, спасибі, друже!..
– Ти куди, стривай-но, ну же.
Там хурделиця гуляє,
І давно зерна немає.
Повернувся зайчик, стиха:
– Де взялося теє лихо,
Сон глядів би вже пів ночі,
Попід кущиком охоче.
Хоч бери до скронь пістоля:
– Де врожай отой із поля?
– Вслід комбайн спішить на ниву,
Жне пшениченьку квапливо.
Забирають все до цурки,
Щоб було зерно для курки.
Засипають цілі гори
У засіки і комори.
– То зерно лежить в коморі?
Де? Кажіть, мерщій, бо зорі
Вже ховаються од ранку,
Скік лишився до світанку.
– Прикро те, що ти, вуханю,
Не спроможний слухать файно.
Тож давай-но по порядку,
Я почну усе спочатку.
– Ні, не треба, я благаю,
Що робити добре знаю.
Вам я дякую ласкаво,
Побіжу до лиски жваво.
«Ой, на дворі майже видко,
Не хвилюйся, тут я лиско.
Зараз, трішки охолону
І звільню тебе з полону.
Я не виконав прохання,
Тож скоріш на полювання.
Йди сама, ти маєш зброю,
Я не став, на жаль, героєм.
Тож не здатний полювати,
Буду в лісі чеберяти.
В мене є лишень капустка,
Ти їж м'ясо, шалапутка».
09.09.2009
ID:
1029436
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.12.2024 19:59:30
© дата внесення змiн: 27.12.2024 20:05:05
автор: на манжетах вишиванки
Вкажіть причину вашої скарги
|
