На Волині, в Україні, дівчинка зростала,
Яка гарну поезію нам подарувала.
Із дитинства починалась творчості сторінка.
І підписувалась – Леся, Леся Українка.
Про вербу писала вірші, про садок вишневий,
Про хатинку на горбочку, про свій шлях життєвий.
Залюбки читаю віршик про пташку сіреньку,
Що ніколи не покине країну рідненьку.
Прочитав я, що дівчинка слухала природу,
Гомоніла зі струмочком, дивлячись у воду.
Полюбив я, як і Леся, квіточку лілею,
І троянду, й конвалію, місяць із зорею.
Я читаю й уявляю, як сонце сідає
І у морі блакитному промені купає.
Місяць ясний- яснесенький бачу в ніч казкову,
Коли Лесину співає мама колискову.
Намагаюсь не плакати, як бува спіткнуся,
І, як Леся, встаю гордо та дзвінко сміюся.
Люблю мову й Україну, як Леся любила.
Мені також щоб ніколи не втинали крила.
Сила духу, добрі справи – то життя оцінка.
І зразком для мене стала Леся Українка.
