|
(оповідання №3)
(Із циклу «ВОНА-ВІН-ВОНО І ТІ, ХТО ЗВИНУВАЧУЮТЬ БОГА. ПОЧИНАЙМО ІЗ СЕБЕ!»)
Він стояв у коморі на верхній полиці, у самому її куточку, майже цілий рік. Порожній. Покинутий. Навіть забутий. Задихався в міцно зав’язаному чорному поліетиленовому пакеті, покритому ще й павутинням, яке щедро його обвивало своїми тонкими нитками, наче захищаючи від моральної бідності й духовної порожнечі зовнішнього світу. Світу, який загубив, у гонитві за різноманітністю й вишуканістю наїдків, напитків, традицій, звичаїв, ритуалів і способів їх святкувань і відзначень, смисл-суть-значення людського життя та його справжніх цінностей.
Якось непомітно і ненав’язливо вторинне стало основним, а основа відступила, чи точніше, була відкинута на друге, чи й третє місце, поступившись вибору. Вільному вибору людей. Проваджені великими спокусами, яких, в сучасному бутті, настільки багато і так вдало замаскованих, що й ті, хто мав би стояти на їх варті, теж піддаються їм, мотивуючи свою поведінку тим, що вони теж такі ж люди, як і всі, а тому — смертні, а життя одне…
Якщо його сьогодні-завтра не знімуть і не відкриють, не звільнять від тих пут, то так там і згине, зітлівши від безпомічності, від самотності, від відчаю, від безвиході.
Думки плуталися, паморочилися від безсилля. Дно то набрякало, наливаючись новими сумнівами, то зсихалося від чергових вагань. Кожна лозина смеркалася. Стихала до життя. Завмирала перед останнім подихом і… За ним таки потяглася права рука. Стареча, суха, зморщена і зморена від роботи. От-от і дістане. Ще! Ще трішки!
Чорна пелена спала з його вигнутих пліч, давши змогу вдихнути на повні лози. Набубнявіти. Випустити з пазух пухнастих «котиків» і відпустити їх на гаївки. Нарешті свіже повітря відкрило його для світла. Та чи буде воно правденим, чи, може, знову наповнення стане нестерпним, бо минучим?
Молоді руки почали роботу.
Обережно, м’якою щіточкою пройшлися сплетіннями артерій лозини. Встелили дно білими паперовими серветками, вирізаними карколомними взорами сніжинок, а далі, на них виклали лляний рушничок, такий білий, що аж залоскотало в очах.
Центр зайняла Паска. Її краса була неповторною. Посередині — хрест. Біля нього витончені квіти й сакральні зиґзаґи. Не розтріскана! Медового відтінку. Пахуча.
Довкола неї вкладалися, вибрані у найдорожчих маркетах, сири, масло, що були, з особливою старанністю, викладені у кришталеві піали у формі квітів та оздоблені зірочками анісу, гвоздики. М’ясні вироби, декількох ґатунків, викладалися з такою ж старанністю, монтуючи довкола Паски ажурні мережива. Сіль теж віднайшла місце в цьому оазисі досконалості.
Цьогоріч галунки були крашені за новим «криком» моди і мали викликати фурор не лише в мирян, а й в свящинників.
«Мармурові» відтінки всіх можливих кольорів і переходів з одного в інший, вигравали найтонші пісні фантазій.
Молоді гілочки аспарагусу м’яко влягалися поміж того здобного добра, обвиваючи очищений корінь хрону, що зеленів до всіх своїм молодецьким чубом. Ну і «цвітлі»! Як же без них! Зачервонівшись, вони нестримно палали до зору, насичуючи його нестримним апетитом.
Молоді руки накрили добро вишитим рушничком, на якому красувалися два ангелики із золотими трубами, що сповіщали про Господнє Воскресіння.
Краса! Звичайно! Бо як же може бути по іншому? Їхній кошик має бути найкращим!
І зовсім не важливо, що старечим рукам було визначено лише
дотягтися до кошика та зняти його з тої полиці. Не важливо, що вони тремтіли, закриваючи обличчя, по якому котилися гарячі сльози болю і відчаю після почутих «п’ятиповерхових» слів осуду та злоби.
Не важливо, що ті молоді руки, вже невдозі, кластимуть на чоло і груди знамення хреста, а вуста цілуватимуть розп’яття…
«Ти глянь, як вони всі витріщаються!.. Що!!! Чого видивилася?.. О!,а та навіть рушничок не могла гарний вишити!.. Боже! А це що за біднота?.. Таке одягти до церкви?.. Ну нічого собі Паска! Ото ґаздиня! На сміх людям!..
Головне», що мій кошик найкращий!..»
Пам’ятаймо про ОСНОВУ — ГОСПОДНЄ ВОСКРЕСІННЯ!
…все решта — тлінне…
Марія Дребіт (Голодрига)
19.04.2025 Португалія
малюнок авторки в ші
ID:
1038071
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.04.2025 20:54:30
© дата внесення змiн: 19.04.2025 20:54:30
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|
