МОЄ МІСТО
МОЄ МІСТО
Загубився у часі колишній козацький Орлик-
Це гніздечко, що звите в зеленому межиріччі,
Це обійстя, узимку- з вічно простуженим горлом,
І з ялинкою-привидом в центрі, на новоріччя.
Навесні - у віночку з бузків і вишневоцвіту,
Восени - з гомінким листопадом – кризопадінням...
Я милуюсь його світанковим серпанком влітку,
Співчуваю скаліченим вулицям карантинним...
Я люблю своє місто з некультовим Бугом – Богом,
Що колись необачно потрапив у пастку- ринву.
І стискається серце від вигляду тих убогих,
Що на звалищах бруду змагаються за їстивне...
Тут бабусі торгують насінням на перехрестях,
Їм холодні протяги боляче лижуть спини.
Сигарети по-штучно. Вітрів степових фієсти
Так завзято беруть тупі бігборди на кпини.
Я люблю своє місто, так щемно і безпросвітно,
Хоч його вже піввіку усі називають мертвим,
Хай крім нього я так небагато бачила світу,
Саме тут над могилами предків сумують верби.
І з очима богинь, зневажаючи кризи й біди,
Так багато дівчат - жінок тут ходять вагітні...
Я люблю своє місто. До щему й до болю рідне.
Хай простить мені те, що так довго воно не квітне.
