В мене ніколи не виникало питання,хто я.
Адже я-пластир...Бактерицидний,просякнутий аптечними запахами пластир-тоненька лусочка-пелюсточок штучної шкіри,яку за потреби використовують
замість
своєї
власної.
Я-цілковита й безсумнівна стерильність.До мене торкаються тричі:
коли клеять на рану,ховаючи біль,
коли торкаються (о-б-е-р-ж-н-о-о-о),щоб перевірити ,чи не болить,бо безкінечно вірять в мою життєдайність.І востаннє,коли відривають від рани.Ах...
О,це цілий ритуал!Так я пізнаю людей:ті котрі холоднокровно,швидко й без емоці віддирають моє зім"якле тільце вд своєї божественної плоті і презирливо розглядають залишки бруду й сукровиці,під якими сховане моє
колись
стерильне
обличчя.
І викидають на смітник,щоб більше ніколи за мене не згадати,але вони помиляються,як і ті лікарі,які після трепетної клятви Гіпократа не лікують людей,а мовчки
люблять
свою
роботу
з набурмосеними обличчями.
Цікаво спостерігати за очима тих воїнів,яких життя вразило в мозіль.
Вони відшкрябують мене не поспішаючи,пристасно смакуючи біль.
Ні,вони не садомазохісти,просто життя переповнене враженнями,які вони колекціонують ,наче мушлі з різних морів,де побували;мов шрами,історії виникнення яких достеменно пам"ятають.
(Ті ж моря,ті ж мушлі)
...А потім ще довго тримають мене в руках ,як дитину,дивуючись,де це дівся клаптик антисептичного матеріалу з
бинтової
частини
мого тіла.
Я ж твій пластир!... Ти ще довго будеш знаходити під диванами прозорі плівки,що захищали від пошкоджень МОЄ жалюгідне тіло до того,як ти пришпандьорив мене до своєї п"ятки.
Знаходиш,і миттєвість недоумкувато вертиш в руках і раптом здогадуєшся,а ,мовляв,пластир ,і
чухаєш
свою
нову
шкіру,
про яку ще навіть не здогадується твоє хворе життя.
