Нічого зайвого немає,
Лише два кольори одні,
Що прапор їх в собі єднає
На шовковистім полотні.
Дві смуги, злиті воєдино,
Глибокий зміст в собі несуть,
Вони є символом країни,
І в цьому їх найвища суть.
Одна зі смуг – то колір неба,
Його безмежная блакить,
На нього глянути лиш треба –
І в височінь душа летить.
Під ним і дихається легше,
Й серце прискорює биття,
І б’ється так, немов уперше
Відчуло у собі життя.
То материнські очі ніжні,
Що випромінюють любов,
Пробачать помилки колишні
І стануть лагідними знов.
Ці очі пам’ять не забуде,
Куди б життя не занесло,
І завжди згадувати буде
І їх блакить, і їх тепло.
А друга смуга – то пшениця,
Що дозріває у жнива,
Золотом сонця колоситься
Й шепоче з вітром, мов жива.
То соняшників цвіт рум’яних,
Що вкрили степові поля,
Немов в обіймах полум’яних
Палає влітку вся земля.
То праці тяжкої години
Біля тієї рідної землі,
То щира усмішка людини,
Що українцем звуть її.
Мов сама доля фарби взяла,
І що не знайдеш у словах,
Навіки пензлем змалювала
У двох звичайних кольорах.
Чудовий лірично - патріотичний вірш, який віддає належну шану прапору України. Лише одне прохання. Поміняйте, будьласка, картинку, що супроводжує вірша, бо на ній замість пшениці, що дозріває у жнива (души Неньки), зображений ріпак - біль і ганьба сучасної української землі.
Pani Yulia відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Рада, що сподобався вірш, а щодо картинки, то вона не моя. Власного фото у мене поки що немає, якщо скинете щось саме із пшеницею чи соняхами - буду вдячна
