Ніч (світлий етюд)
Серпневе небо манило своєю непідкупною щедротою. Дещо прохолодна ніч ніскільки не турбувала їх, а скоріше навпаки, заставляла горнутися один до одного. Міріади зорь спалахували і здавалося, що світле нічне небо навмисне й вкотре підкреслювало всю чистоту їхніх почуттів, всю глибину взаємної пристрасті й кохання.
- Що то за зірка?
- Де?
- Он там, так яскраво спалахує.
- То "Зірка кохання", - злукавив ти. Але вона на се дивно відреагувала. Чомусь їй показалися смішними твої слова.
- Зірка кохання - вигадаєш таке. Та, втім мені подобається.
- Чому зразу вигадуєш? - із ноткою образи в голосі відповів.
- Тому, що немає такої зірки на небосхилі.
- А ось і є!
- Немає!
- Немає, так повинна бути.
Далеко завили собаки, село окутане темрявою ночі спало безпробудним сном. Ніщо не могло розбудити його після тяжкого робочого дня. Та то і на краще - ніхто не заважав коханим милуватися нічним серпневим небом.
Він і вона взялися за руки. Місяць білим сяйвом освітив навкруги все. Біла доріжка простягалася до нього через плесо невеликого озера. Пара йшла по берегові тої водойми, а зорі світили їм вслід. І з кожним кроком "Зоря кохання" розгоралася все більше і більше, аж допоки її сяйво не затьмарило місяць й він осоромившись заховався за хмару, а легенький прохолодний вітерець нашіптував слова: "Зорі кохання" не має, але вона повинна бути".
Ніч створена для закоханих, а зорі кохання загораються, як підтвердження цього.