Грицько мав пробути великий проміжок часу сам із собою, бо це було йому просто необхідним. Одразу ж виникає запитання. Що робити із цим безнадійним триванням часу? Чому безнадійним, адже його потрібно було постійно кудись зашивати і замуровувати. Та ні, це була не дірка на поношеній сорочці. Також не стіна від світу, що закривала усе. Просто так було потрібно. Думав він.
Нічого просто так не починається і не закінчується у нашому житті. Якщо щось розпочалось, чи закінчилось - це означає, що так мало статись. Так роздумував Гриць, коли було щось, колись і десь. Потрібен деякий час, щоб, для чогось, для когось. У нього завжди винакали запитання з приводу людського тривання у часових відрізках. Також дуже цікавили книги. Вони були усюди. Під ковдрою, на стелі, над ним і у ньому. Він ними жив. Просто проживав їхнє життя з середини.
Час минав. Дні собі йшли, минали, забувались і знешкоджувались, як піхотні міни, на східному кордоні Палестини. Дуже мало людей встигало за їхнім ритмом у зимовий період. Запам'ятовувати кожен день було дуже складно, бо вони у чотирьох стінах, абсолютно нічим не відрізняються один від одного. Тому можлива дезорієнтація. І він це добре усвідомлював. Ще цілий тиждень у нього попереду.
У цьому закритому просторі він добре бачив тільки свій комп'ютер, кухню і туалет. Телебачення навіть не вмикав, бо цікавість до нього втратив дуже давно. Кімната, у якій знаходився Гриць, була доволі скромною. Тут було лиш найнеобхідніше : крісло, стіл, ліжко, телевізор і комп'ютер. Хоча зайвих, дрібних предметів вистачало. От, наприклад, запальничка від діда Влодка. Він не палив, тому для чого вона була йому потрібна? Це питання залишається відкритим. Ось це і було важливим, що він вмів вирізняти з-поміж тих предметів, які, ніби то, були йому непотрібні, ті, які у майбутньому стануть в нагоді.
Важко було сприймати сонячне світло, що час від часу, пробивалось крізь темні штори до його зіниць. Із вулиці долинали різноманітні звуки. Птахи інколи прилітали до підвіконня. Там була годівниця. Щоранку Гриць викидував туди жменьку дрібних сухарів і розмовляв з птахами. Ранок наставав десь після обіду, якщо не пізніше, оскільки він усю ніч проводив за читанням книг і перевтіленням на геороїв з їхніх сторінок. Пив вино невеликими ковтками, заїдаючи грецькими горіхами з медом. Він це дуже любив. Ще були чаї з лимононом, великий бутль закарпатського вина, запаси гречки і макаронів. Цього було достатньо, щоб не померти з голоду.
Сьогодні був напрочуд сонячний і теплий день. Було таке враження, що зима вже закінчується і все скоро повернеться на свої місця. Хоча у неї були свої плани щодо цього. Була середина тижня. Хто зна, чи був це четвер, а можливо, середа? Гриць до цього часу уже не орієнтувався у просторі. Хоча до кінця залишалось не так вже й багато. Він не знав чи зараз ніч, чи день. Чи він голодний, чи ситий. Чи це колись, чи зараз. Де початок і де кінець.
В один із ранків, чи обідів, чи вечерь, Гриць пішов на кухню зробити собі чаю. І сталось так, що киплячий чайник, вихлюпував воду на вогонь, і той враз зник. Газ ширився квартирою. На столі самотньо стояла раритетна запальничка, яку на пам'ять залишив йому дідусь. Читаючи сьогодні Жадана, йому вперше у житті захотілось її випробувати на справність. Гриць неквапливо підійшов до стола, взяв, і спробував запалити. У нього це вийшо не з першого разу, але він її запалив.
ID:
244902
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.03.2011 18:12:00
© дата внесення змiн: 05.03.2011 02:48:14
автор: Роман Штігер
Вкажіть причину вашої скарги
|