У Діда у дворі телятко,
Було мов лагідне ягнятко.
Корові вимя обминало,
І молочко від того мало.
Брикалось, бігало подвір‘ям,
Лякало, з кур летіло пір‘я.
Тож Дід до цього навіть звик,
Аж раптом, виріс з того бик.
Сопе, ногами землю риє,
Реве як звір, та навіть виє.
Корів, конячок розігнав,
Тин у дворі весь розломав.
Та ще із двору бігав битись,
З таким не прийнято миритись.
Агресія таке нещастя,
Що словом вгомонить не вдастя.
Ні хлібом, кормом, чи травою,
А лиш важкою булавою,
Між ріг, добряче так, щосили,
Щоб мізки в черепі струсили.
Та так зробити це уміло,
Щоб впав агресор на коліно.
Тут скажем прямо від бика,
Отримать важко молока.
Але бичок, тут бач, для стада,
Корисна й добра є відрада.
Тому кільце бичку у ніс,
Десь Дід придбав і в двір приніс.
На мотузочок те кільце,
Найкраще рішення оце.
Тепер бугай іде за Дідом,
Ні кроку вбік, а тільки слідом.
Мов цуцик, став слухняний дуже,
А Дід радіє і не туже.
І всі, від страху хто трусились,
Із рішенням оцим згодились.
Спитаєте, про що тут йдеться?
Є люди, котрим теж не йметься,
Де лиш така біда береться?
Над Світом хоче владу мати,
Чи просто так, щоб потоптати...
То отаким бичкам кільце,
Прикрасить їхнєє лице.
В. Небайдужий.
Листопад 24.
за канонами все добре. але я би скоротив. щасти! 
Дякую! 
