А я все йду по тій самій землі,
Якою йшли художники, поети...
Усі митці...
Мов вервиця в імлі,
Що тягнеться з сучасності в замети
Засніжених моментів давнини.
Я вже давно забув про благо тиш,
В душі не шторм, а вибухи вулкану;
Невже це сон?
Живеш — а наче спиш!
Ніяк не можеш вибратись з туману!
Невже колись так мучились й вони?
Звичайні ж люди. Звідки в серці герць?
Все боротьба між праведним та грішним!
Мабуть-таки...
Мабуть зі словом "честь"
Усе нутро не дасть побути іншим,
Хоч завше смертю страшили пани!
А я по тій самій землі бреду
І з кожним днем до вас частіше лину;
Давно ви вже
Покинули Земну,
В Небесну перебрались Україну,
Щоб там за нас молитись й берегти!
10 листопада 2024 р.
