«Бий, гармаше, з московських гармат!» –
Переможний країною ґвалт.
На поляків козак і москвин
Разом стали, мов військом одним.
«Хміль гуляє! Під руку царя
Дав козацтво – блазнює змія!
Ти, “підніжку”, – сміється візир, –
Із москвином не матимеш мир».
«Бий, гармаше, з московських гармат!» –
Переможний країною ґвалт.
На поляків – козак і москвин!
Стародавній розвіявся дим.
Сейм пихатий, сліпий і дурний!
Гетьман-сокіл від крові хмільний,
Посполитих побитий бичем,
Шлях відплати торує мечем!
«Бий, гармаше, з московських гармат!» –
Переможний країною ґвалт.
На поляків – козак і москвин.
Православний єднає всіх дзвін.
Воєн пафос накручує фарс.
Гарний вечір! На спад іде Марс.
«Перемовин!» – гукають серця.
Йшов луною – надибав кінця.
«Бий, гармаше, з московських гармат!» –
Переможний країною ґвалт.
За поляків упрігся москвин.
«Перемир’я» – гірчить як полин…
«Зрадник! Зрадив!» – у жилах кипить.
Кров червона – не царська блакить.
Вінценосна розмова на двох:
Третій – зайвий, за ними лиш Бог
Пильно стежив… Раднот іще спить.
Гетьман строчить сторінку – ще мить!
І Варшава в облозі – що цар?..
Ті листи всі як дим між примар.
28 жовтня 2024 року
«А мені, підніжкові своєму, за працю, як я раніше просив, так і тепер повторюю моє покірне прохання, зволь надати з милостивої ласки Волоське господарство, бо я знаю напевно, що теперішній волоський господар є зрадником Вашої Царської Милості» (із листа 1648 року Богдана Хмельницького до султана Османської імперії).
Ще не стерся з пам’яті той день, коли візир Кримського ханства Сефер Гази заклеймив зрадником Богдана Хмельницького, підданого султана Османської імперії Мехмета ІV («ви повідомляли, що приймаєте наш протекторат … ви шукаєте допомоги й підданства, ми це даруємо», із грамоти 1651 року Мехмета ІV «найвидатнішому з монархів релігії Ісусової гетьману козацькому Богдану Хмельницькому»), а до того підданого польського короля Яна II Казимира, як уже вірний підданий московського царя Олексія Михайловича як нерівна сторона не був допущений до московсько-посполитих перемовин, де вирішувалося питання про так зване Віленське перемир’я (1656 р.). Перемир’я серед іншого за рахунок частини омріяної гетьманом держави – Війська Запорізького. Вишуканий план безумовно талановитого стратега зазнав великого удару. До того ж посполита сторона домоглася того, щоб козаки «дізналися», що за результатами таємних домовленостей козацькі землі згодом будуть повернені під польське панування.
«Я вже доказав, про що ніколи не мислив, докажу й далі, що задумав: виб’ю з лядської неволі народ увесь руський» (із відповіді 1649 року послам короля Яна II Казимира).
Ослаблена козацькою народно-визвольною війною та спільними козацько-кримськотатарськими, а згодом і козацько-москвинськими діями, Річ Посполита, шляхта якої внаслідок руйнівного шведського просування вглиб країни («шведського потопу») один за одним присягала шведському королю, фактично розвалювалася на очах. Польський король Ян II Казимир уже переховувався від неминучого на чужій землі. Усі союзи, на які ставив Хмельницький, здавалося нарешті зіграли за його нотами. Довгі роки війни майже привели до остаточної перемоги над ненависним ворогом. Усе, що залишалося – кілька міцних ударів і остаточна домовленість зі шведами про спільний кордон. Але можлива нова європейська реальність, новий із шведським присмаком баланс сил за вже існуючої суперечки в Балтії тепер не на жарт налякав Москву. Святослав добив Хазарський каганат, чим остаточно відкрив шлях у Руську землю половцям – Московська ж держава наперекір Переяславським статтям задля убезпечення власного майбутнього від зростаючої у своїй могутті Швеції в останній момент увійшла в союз із залишками Речі Посполитої та Яном II Казимиром.
«У минулих роках присилав до Царської Величності Гетьман Богдан Хмельницький і все Військо Запорізьке, і били чолом багато разів, щоб Його Царська Величність їх нагородив, через православну Християнську віру і Святі Божи церкви за них заступився та прийняв їх під свою Государеву високу руку й на неприятелів їхніх учинив їм допомогу… і Великий Государ наш, Його Царська Величність, побачивши такі із Королівського боку численні невиправлення та грубощі й неправди, і бажаючи православну Християнську віру й усіх православних Християн від гонителів і тих, хто прагне церкви Божі розорити, і віру Християнську викорінити, від Латин оборонити, під свою Государеву високу руку вас прийняти, для вашої оборони зібрав Руської та Німецької та Татарської раті багато, іде сам Великий Государ, Його Царська Величність, на ворогів Християнських, і бояр своїх, і воєвод шле…» (із довгоочікуваної (а перші звернення про допомогу надходили ще з 1649 року) відповіді-парафування государя Олексія Михайловича 1654 року на Переяславські статті гетьмана Богдана Хмельницького).
Того ж 1656 року, уклавши незалежно від Москви Раднотський договір, Хмельницький підтвердив, що його попередні домовленості зі шведським королем Карлом X, семигородським князем Юрієм Ракоці, бранденбургським курфюрстом Фридріхом-Вільгельмом щодо долі польської корони зберегли силу («знести б Коруна вся, ніби Коруна Польська й не бувала»), а отже він, на відміну від Олексія Михайловича, не збирався вважати себе за умовами Віленського перемир’я союзником свого ворога – Речі Посполитої, а отже тепер він мав спільні справи з ворогами Москви.
«Шведи – люди честі: пообіцявши дружбу й союз, вони дотримуються слова. Проте цар, уклавши перемир'я з поляками й маючи намір повернути нас в їхні руки, вчинив із нами безсердечно».
Розлюченим московським послам гетьман відповідав незмінно твердо, як вільний не зважати на перемир’я, яке він не укладав.
«Я піддався не для того, аби робити те, що ти скажеш... Я з польським королем уже перед цим воював, щоб повернути свободу мені й козакам, аби вони не були холопами, а звались козаками».
Проте навіть після тривалої облоги Варшави Швеція та її союзники вимушені були повернути увагу власного війська до інших кордонів, зазнавши таким чином на польсько-литовських фронтах поразки. Ян II Казимир зберіг свою владу, а згодом і забув про союз із Москвою.
Підкошений хворобою Хмельницький 1657 року, дізнавшись про нібито попередню згоду поляків щодо обрання на Корону Польську та Великого князівства Литовського Олексія Михайловича (чому не судилося статися, оскільки московсько-польська війна після поразки шведів продовжилася), направив останньому листа, яким схвально відгукнувся про таке рішення: «А ми Вашій Царській Величності, як під сонцем у православ'ї сяючому Государеві та Цареві, як вірні піддані, прямо бажаємо, щоб Царська Величність, як Цар православний, під міцну свою руку Коруну Польську прийняв».
Не пройшло й двох місяців, як гетьман помер, залишивши по собі Військо Його Царської Величності Запорізьке на новообраного гетьмана Юрія Хмельницького (свого 16-річного сина), але до повноліття останнього за фактичним керівництвом генерального писаря Івана Виговського. Того самого Виговського, який був одним із найпалкіших прихильників укладення ще 1654 року союзу із Москвою, який невдовзі після смерті Богдана Хмельницького, відсторонивши Юрася, розірвав із Олексієм Михайловичем старі так би мовити не повною мірою виконані останнім Богданові домовленості, щоби повернутися до Речі Посполитої Трьох Народів (Королівство Польське, Велике князівство Литовське, Велике князівство Руське), домовленість про створення якої Сейм так ніколи й не затвердив, надавши козакам лише певну автономію.
Довгі роки крові, образливих перемовин і взаємної ненависті між посполитими й козацтвом стали на заваді єдності підтримки нового-старого курсу Виговського. Держава Хмельницького фактично розвалилася на Військо Його Королівської Милості й Військо Його Царської Величності Запорізьке, на чолі кожного з яких постав свій нібито незалежним чином обраний гетьман. А отже війна за об’єднання обох берегів Дніпра розпочалась, час від часу перериваючись на війну за незалежність власне самого Війська Запорізького чи його окремих частин. Відтак незалежність від будь-яких гетьманів повернуло собі первинне Військо Запорізьке на чолі з отаманом (так зване Низове, у історіографії також Запорізька Січ), частина старшини якого нібито обирала Хмельницького лише керівником у поході, що на їх думку відповідало поняттю гетьман, а отримала узурпатора, анексію новоствореною державою узурпатора власної держави включно з крадіжкою її імені. Така позиція дозволяла Запоріжжю зберігати незалежність, а згодом і взагалі право на існування значно довше, аніж обом Військам Запорізьким (так званим Верховим або Городовим, у історіографії також Гетьманщина), проте й це не вберегло козацьку республіку від остаточної ліквідації вже за правління Катерини Ангельт-Цербської.
Схема
«БИЙ, гар-МА-ше, / з мос-КОВ-ських гар-МАТ!» –
1 010 / 010 01
Пе-ре-МОЖ-ний / кра-Ї-но-ю ҐВАЛТ.
0 010 / 010 01
НА по-ЛЯ-ків / ко-ЗАК і моск-ВИН
1 010 / 01! 01
РА-зом СТА-ли, / мов ВІЙ-ськом од-НИМ.
1 010 / !10 01
«ХМІЛЬ гу-ЛЯ-є ! / Під РУ-ку ца-РЯ
1 010 / !10 01
ДАВ ко-ЗАЦ-тво – / блаз-НЮ-є змі-Я!
1 010 / 010 01
ТИ, “під-НІ-жку”, – / смі-ЄТЬ-ся ві-ЗИР, –
1 010 / 010 01
Із мос-КВИ-ном / не МА-ти-меш МИР».
! 010 / !10 01
«БИЙ, гар-МА-ше, / з мос-КОВ-ських гар-МАТ!» –
1 010 / 010 01
Пе-ре-МОЖ-ний / кра-Ї-но-ю ҐВАЛТ.
0 010 / 010 01
НА по-ЛЯ-ків – / ко-ЗАК і моск-ВИН!
1 010 / 01! 01
Ста-ро-ДАВ-ній / роз-ВІ-яв-ся ДИМ.
0 010 / 010 01
СЕЙМ пи-ХА-тий, / слі-ПИЙ і дур-НИЙ!
1 010 / 01! 01
ГЕТЬ-ман-СО-кіл / від КРО-ві хміль-НИЙ,
10 10 /
Пос-по-ЛИ-тих / по-БИ-тий би-ЧЕМ,
0 010 / 010 01
ШЛЯХ від-ПЛА-ти / то-РУ-є ме-ЧЕМ!
1 010 / 010 01
«БИЙ, гар-МА-ше, / з мос-КОВ-ських гар-МАТ!» –
1 010 / 010 01
Пе-ре-МОЖ-ний / кра-Ї-но-ю ҐВАЛТ.
0 010 / 010 01
НА по-ЛЯ-ків – / ко-ЗАК і моск-ВИН.
1 010 / 01! 01
Пра-во-СЛАВ-ний / єд-НА-є всіх ДЗВІН.
0 010 / 010 !1
ВО-єн ПА-фос / на-КРУ-чу-є ФАРС.
1 010 / 010 01
ГАР-ний ВЕ-чір! / На СПАД і-де МАРС.
1 010 / !10 !1
«Пе-ре-МО-вин!» – / гу-КА-ють сер-ЦЯ.
0 010 / 010 01
ЙШОВ лу-НО-ю – / на-ДИ-бав кін-ЦЯ.
1 010 / 010 01
«БИЙ, гар-МА-ше, / з мос-КОВ-ських гар-МАТ!» –
1 010 / 010 01
Пе-ре-МОЖ-ний / кра-Ї-но-ю ҐВАЛТ.
0 010 / 010 01
ЗА по-ЛЯ-ків / у-ПРІГ-ся моск-ВИН.
1 010 / 010 01
«Пе-ре-МИР’-я» – / Гір-ЧИТЬ як по-ЛИН…
0 010 / 01! 01
«ЗРАД-ник! ЗРА-див!» – / у ЖИ-лах ки-ПИТЬ.
1 010 / !10 01
КРОВ чер-ВО-на – / не ЦАР-ська бла-КИТЬ.
1 010 / !10 01
Він-це-НОС-на / роз-МО-ва на ДВОХ:
0 010 / 010 !1
ТРЕ-тій – ЗАЙ-вий, / за НИ-ми лиш БОГ
1 010 / !10 !1
ПИЛЬ-но СТЕ-жив... / Рад-НОТ і-ЩЕ СПИТЬ.
1 010 / 010 !1
ГЕТЬ-ман СТРО-чить / сто-РІН-ку – ше МИТЬ!
1 010 / 010 !1
І Вар-ША-ва / в об-ЛО-зі – що ЦАР?..
! 010 / 010 !1
ТІ лис-ТИ всі / як ДИМ між при-МАР.
! 01! / !1! 01
Силабо-тонічна система:
парне римування ААББ, де всі рими – 4-стопний амфібрахій 010 з постійною цезурою після 2-ої стопи, при цьому перша стопа усічена на 2 перших склади, третій склад часто має надсхемний наголос (або також можна сказати, що перші 2 стопи є по суті хореєм), остання стопа має чоловіче (усічене на склад) закінчення (клаузулу).
ID:
1026225
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Історичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 10.11.2024 13:04:54
© дата внесення змiн: 10.11.2024 13:04:54
автор: Andrew Pushcha
Вкажіть причину вашої скарги
|
