Чому ти болі не минаєш?
Чому покаяння не знаєш?
Лиш ти страждати заставляєш
І серце, душу, розум, очі
Приходиш зранку, днем, а ночі
Сумні проводиш ти зі мною.
Чому? Чому? Любове, моя.
Чому твій світ для мене жалкий?
Чому в важкому каятті,
На диво дивному житті,
Горить вогонь страждання палкий?
Чому згораєш ти в крὀві?
Моя… моя… моя, любове?
Чому в безвір’ї ти палаєш?
І безнадією плекаєш
Моє ти серце, розум, душу?
Чому з тобою жити мушу?
І мучитись до скону віку.
Чому, скажи чому без лику
Ти появляєшся на світ?
Чому не чую я в отвіт
Нічого. Ах! Любове, моя.
Чому ти мрії убиваєш?
Чому в житті ти не минаєш?
Чи маєш серце, душу, тіло?
Тебе питаюся несміло.
Чому мені страждання носиш?
І суму, гіркоти ти просиш?
Чому глибока правда твоя?
Чому? Чому? Любове, моя.
Чому плачу ти вимагаєш,
Хоча сама і не ридаєш?
Чому твій біль – душі обрив
В очах моїх все видається?
Та я й пригадую, здається,
Той біль і розум мій носив.
Ах доремно!
Хоча залишся, боле, моя,
Не йди в пітьму нічного поля,
Не залишай мене одну,
І без надії, і сумну.
Залишся трошечки, прошу,
Інакше я не проживу.
Бо я без тебе – в самотині
І в кожній ночі, кожній днині
Буду згасати, мов свіча
Моя, любове, і,душа.
ID:
225530
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 30.11.2010 20:11:44
© дата внесення змiн: 30.11.2010 20:11:44
автор: smily girl
Вкажіть причину вашої скарги
|