Сьогодні двадцять п’ять жахливій даті.
Чи то Господь за гріх нас покарав,
Чи може за безпечність ми проклЯті
Чи Бог нам попередження послав.
Щоб знали своє місце в цьому світі,
Щоб не рубали змаху з – за плеча,
Щоб по можливості і з розумом нам жити,
Нагадує чорнобильська свіча.
Незнаючи, що їхали до скону,
Де жах, хаОс і де все шкереберть.
В чорнобильську радіаційну зону,
З’їжджались люди звідусіль по смерть.
Наперекір розгнузданій стихії,
В Чорнобиль їх покликав серця жар,
Щоб іншим дати на життя надію –
Своє вони поклали на олтар.
За тебе люба, ненько - батьківщино,
Життя віддАли й роки молоді,
Ти ж їх покинула в лихій годині,
І сам на сам залишила в біді.
Тепер вони вже немічні і хворі.
Хто ще живий той проклина життя,
Бо ледве хиріють в своєму горі,
Без віри і надії в майбуття.
Сьогодні двадцять п’ять жахлива дата.
На тілі України ще ятрить.
У кожнім серці і у кожній хаті,
Біль дзвонами Чорнобиля дзвенить.
Можливо, Чорнобилем нас покарано за покору колоніальному рабству та зраду рідній мові.Сильний вірш!
євген уткін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мені завжди дуже приємно читати Ваші коментарі шановна Віро,тому, що у кожному слові відчувається Ваша приязнь, Ваше щире і дружнє ставлення до мене і до моїх віршів.За це усе я Вам надзвичайно вдячний.Спасибі Вам ще й за Вашу любов до Батьківщини, за Ваш патріотизм. З повагою Євген.
євген уткін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мої діти в той час ходили до четвертого класу і саме 26 квітня їхній клас повезли до Києва на екскурсію, який то був жах.Зараз знайомі чорнобильці помирають, хто ще не помер,А ті хто їх посилав туди живі, здорові і навіть більше.