Актриса.
Порох в жменях
й стиснутих думках.
Овіяний натхненням
загубленим в рядках.
Небо на стелі
квартира-сюреалізм.
Вічно зачинені двері
до входу в реалізм.
В очах глибоке море
неосяжні іншим його берега.
Хвилі приносять горе
незрозумілі людям її слова..
Кожен проходить мимо
тупче порох з чужих жмень.
Думки в усіх криво
танцюють мріють і падають лишень..
Приходячи додому постать знімає маску
стомлений вигляд і обриси її лиця.
Починають складати казку
відхиляючись від життя
Моя героїня
велика актриса.
Її гординя
неодмінна в житті риса.
Вона струнка
розумна та красива.
Але душа її пуста
вицвівша і сива.
Цього не бачить ніхто
милуються нею люди.
А вона одягнувши пальто
далі ролі грати буде..
Для неї життя мов театр
а люди наївні глядачі.
Вона сама собі складає спектакль
задумливо вночі..
Її друзі маріонетки зі стажем
актори-палачі.
Учасники-глядачі
але про це ми нікому не скажем.
Моя героїня давно вмерла
і в мені ожила.
Пам`ять її стерла
але все ж таки колись була..
Жила а скоріше всього існувала..
все це вже минуло..
Я здійсню лише те що вона планувала
а не те що колись в її памя*яті було..
