Якось Михась разом з маленькою сестричкою Маринкою вирушили у мандрівку річкою. Прихопили і песика Вовчиська – для охорони.
– Ура! Ми знайшли безлюдний острів, – вигукнув Михась та спрямував човна до берега.
– Маринко, прив’яжи човна, а то його течією знесе, – попросив Михась. – Я, як
справжній першовідкривач, сам роздивлюся все навкруги. Вовчисько! За мною!
Вже за мить Михася наздогнала Маринка. Разом вони уважно оглянули безлюдний острів, але нічого незвичного не знайшли. Ні тобі скарбів піратських, ні дерев чудернацьких…. А коли повернулися до річки, човен зник…
– Маринко, ти човен міцно прив’язала?
– Так, – відповіла Маринка. – Міцно-міцно, на «бантик»…
– На «бантик»?!! Треба було морський вузол в'язати! Як ми тепер додому потрапимо? Це ж безлюдний острів!
Аж раптом у кущах почулося шарудіння. На берег вийшов… дід Митро.
– Що ви тут робите?
– Ми думали, що це безлюдний острів, – відповів Михась. – А у нас човен зник…
– Це ви просто на протилежний берег річки запливли, – розсміявся дід Митро. – Ич,
безлюдний острів. Не бійтеся, додому місточком повернемося, він тут поряд. І човен ми ваш знайдемо. Але наступного разу без дорослих не мандруйте. А що як справді потрапите на безлюдний острів?...
