Знаєш, я ненавиджу тебе... Ненавиджу і, крізь потоки солоних сліз, кохаю. Кохаю до крові розкусаними губами. Кохаю до втрати, такої, ледь живої, свідомості.
Знаєш, я ненавиджу тебе. Ненавиджу за те, що ти зміг піти не задумовуючись про мій біль. Ненавиджу за те, що навіть не озирнувся вслід. Ненавиджу за те, що міг, бодай на мить, уявити своє життя без мене. Ненавиджу.
А знаєш, я кохаю тебе. Кохаю за все і ні за що. Кохаю без пояснень і без причин. Кохаю просто за те, що ти... поруч. Хоча ні, ніяк не можу звикнути, що ти уже не поруч. І за це я тебе знов ненавиджу.
Знаєш, я ненавиджу тебе. Я ненавиджу тебе за зіпсований вечір. Ненавиджу, за те, що пишу це все і думаю про тебе. Ненавиджу за зірваний день народження мами. Але найбільш, я ненавиджу тебе за число 2, адже рівно стільки нам не вистачило... 2 дні.
А весь цей біль, що доводиться переживати після розлуки з тобою?!... знаєш, за це я найбільше тебе і люблю, адже саме це, вчить мене жити!