Живемо, як нормальні люди.
По буднях яєчня о сьомій,
Гаряче еспрессо в обід
В прохолодній темряві кав’ярні.
Живемо, думаємо, що живемо.
Дві заклопотані тіні.
І не помічаємо, що реальною
Лишилася лише наша музика.
Самотність вночі. Далеко
Десь летять літаки, мигаючи
Червоним світлом в небі,
Що опускається нам на голову.
Мої вірші лишилися своєї рими.
Твої пісні більше не мають сенсу.
Загублені серед лабіринтів
Непотрібного мотлоху, непотрібних людей.
Ти і я…Скажи мені, хто ми?
Правду! Їм я більше не вірю…
Чи вони знають,де нам болить?
Чого тоді так легко рівняють до себе?
Світ затісний, щоб втекти,
Але достатньо великий, щоб бути самому.
Де ти? В мільярдах світових років від мене,
Чи лише в кроці?...Чекаю..
Хай прийде!!! Хай Вас знайде!той, хто Вам призначений небом!
