У цитаделі, де за стінами любов свою сховала,
Які, суцільним каменем зубців зростають до небес.
Навколо ж все далеко заливає лава,
І тільки я по волосині пройду шлях увесь…
Та чи чекатимеш мене?Чи варто визволяти,
З кайданів,що сама на себе одягнула?
Та дико хочеться за плечі ніжно обійняти,
Щоб ти , почувши шепіт серця, все збагнула…
Чарівна усмішка таки зламала мою волю,
Йдучи вперед не в силах навіть обернутись…
Й тепер лише в гірких обіймах алкоголю,
Собі дозволю зрідка сумно посміхнутись…
Мій світ без тебе догорає мов лампадка,
Востаннє спалахне так коротко й яскраво…
Й на сторінках життя мого ти – ще одна закладка,
Так шкода що про нас у ній написано так мало…
