Не хочу, мамо, за кордоном вчитись,
Не хочу, тату, інших я людей!
Ростить не хочу там своїх дітей,
Ні думати не хочу, ні миритись.
Бо там цілодобово буде снитись
Краса Вкраїни нашої ночей,
І не замінять купи тих грошей,
Що ніби мають там "із неба литись"
Того, чим можна тут насолодитись.
Й для мене був найкращий би трофей
Багато років ще підряд дивитись
На погляди українських очей.
́́́І вічно слухать б українську мову,
Що нині є найкраща на Землі.
І попри все приємно так мені
Повсюди чути українське слово,
Що в формі чи прозовій, чи віршовій
Пробуджує мелодію душі
Й запалює в людських серцях вогні.
Чого лиш варте українське поле:
Мільйони колосків, лани, діброви..
Жовто-блакитний прапор, герб,пісні,
Здобута кров'ю й потом колись воля,
І гордість України за синів.
Люблю тебе, моя Вкраїно мила!
Всі твої села,всі твої міста...
Твоя безмежна сила і краса
В моєму серці ніжність породила
І виростила за спиною крила.
Усе тут рідне: клен біля вікна,
Той степ безмежний,що живе в віках,
Дніпро прозоре, нива і калина...
Усе для чого жили і творили
Шевченко, Плужник, Хвильовий, Бажан,
Франко, Теліга, Стус, Костенко Ліна,
І все, для чого хочу жити я!
