Зимові хмари стали різко темнішими,
Світ замітало гарними віршами.
Нас закружляла любові хурделиця,
Сніг спадає до ніг, тихо стелиться.
Наша зима, остання зима любові,
Лиш пригадую-згадую наші зустрічі знову.
Вже давно познайомились, а тепер розійшлися
Та чому ти мені кожної ночі снишся?
Не коханий-святий, а трохи грішний я,
Ти давно, ти давно уже не моя.
А де наша сім’я, а де наша сім’я?
Іду в твоє ім’я, ти давно не моя,
Не коханий, а – грішний я.
Вже не сніг, тільки дощ з неба скапує
Ти не вернешся, більш не вернешся, добре знаю я.
У твоєму житті усе добре складається,
А душа, а душа з дощем кається.
Зимові хмари стали знову світлішими
Мої сльози тепер стали твоїми віршами.
Ти ідеш тепер з іншим і не вітаєшся,
Та чому у душі знову і знову каєшся?
Не коханий-святий, а трохи грішний я,
Ти давно, ти давно уже не моя.
А де наша сім’я, а де наша сім’я?
Іду в твоє ім’я, ти давно не моя,
Не коханий, а – грішний я.
