Україна! Найбільша країна європейського континенту, територія якої сягає більше як шість сотень тисяч квадратних кілометрів, а переважна частина грунтів - родючі чорноземи, спокон віків рахувалася світовою житницею. Щедрими врожаями платила і платить благодатна нива за невтомну працю хлібосіїв.Як же треба було познущатись над цією землею, на якій родить буквально все, над цим народом, який найбільше цінує волю та плоди праці своєї, щоб цей родючий край обернути у найбільше у світі кладовище. Багатовіковий ланцюг поколінь хліборобів було обірвано жахливим насильницьким мором і замість орачів по полях бродили лише вороння і грабарі. До якого стану треба довести людину, аби вона забула свою головну місію на цьому світі - дати продовження життю, а не убивати власне дитя, аби вижити. Якою звіринною ідеологією треба володіти, щоб убивство мільйонів нівчому неповиних присвятити якійсь ганебній цілі, аби виховати ціле плем"я братовбивців, які будуть відбирати останню шматину хліба з голодних рук і спокійно споглядати мученицьку смерть співвітчизників. Чим треба замінити совість , аби цю жорстоку правду спотворити і приховати від потомків, а масове винищення українського села списати на неврожайні роки, якою зробити коротку пам"ять, аби то все забути і перекрутити в угоду промосковським можновладцям? Чи простять нам це мільйони замучених, мільйони покалічених, хоч і виживших в тій страшній круговерті? Чи простять нам мільйони ненароджених, яких насильно видалилили з нескінченого кола життя, чи зрозуміють нас нащадки, коли ми і нині змовчимо та не назвемо цей звіринний акт людиноненависного комуністичного режиму геноцидом супроти українського народу і навіки не осудим винуватців?
Розірване коло. Запалено свічі.
У тінях тривожних мільйони смертей,
катів багряниці, їх хижі обличчя
і клич милосердя голодних очей.
В слабкім мерехтінні воскового смутку
зловісні світлини могильних ровів
і руки дітей, що шукають рятунку
на грудях холодних німих матерів.
Безкровні уста, обескровлені долі
блукають по шибах від спалахів свіч,
а десь паленіють рубінові зорі
у відблисках крові минулих сторіч.
Загострені грані п"ятьма гостряками
встромили у пам"ять криваві ножі,
а свічі на вікнах п"ятьма колосками
шепочуть молитву по кожній душі.
Запалено свічі. Відкрито могили.
Живим не злічити заморених жертв.
Розірвано коло цим звірством жахливим
імперії зла, яку зватимуть - Смерть.
Сильно, гірко, вражаюче...
Був на Зажур-горі... З Полтавщини люду чимало було. З Лугані приїздила Антоніна Листопад... Вдруге не було мітингу... офіційного, а ментури побільшало.
Гуртуватись нам потрібно, як ніколи!
Аж моторошно,коли читаєш.ВИ,ІГОРЕ,справжній МАЙСТЕР слова.А в поєднанні з цією піснею-це просто шедевр.У всіх 5 школах вчителі-словесники прочитають цей вірш.Обіцяю.