Зимовий день бродив по підвіконні,
немов жебрак у пошуках тепла,
а я схиляв тобі, немов іконі,
змарнілу тінь покірного чола.
І все в ту мить пливло перед очима,
здавалась мить зажата і тісна,
бо ти була надмірна та ранима,
немов би тінь спотворила стіна
та не тебе. Навколішки не часто
стаю в очей тонути глибині.
Чого мені прохати крім причастя,
та й чи покута все ще у вині,
чи у губах невірних і розкутих?
ми у блаженстві зраджених ночей
так довго пили, мов нектар, отруту
та хто ж за це на пекло обрече…
Тобі болить, мені так шкода, я знаю як кохання тихо зводить і змушує навколішках благати... В такі хвилини важко не писати, ще краще друга поруч вірного тримати, який би слухав ті твої рядки...
Тарас Слобода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та ні, усе образно, хоча цілком могла би бути така ось історія
Кохання без взаємності - якого більшого пекла ще треба! Блискуче, як завжди! Але щось ти рідко з"являєшся, Тарасику? А заходь но в гості, послухай нові мої мелодії, може щось сподобається...Напишеш свій варіант...
Тарас Слобода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Останнім часом дуже велика нестача часу
якщо викрою якусь хвилину - обов'язково ступлю
Тобі болить, мені так шкода, я знаю як кохання тихо зводить і змушує навколішках благати... В такі хвилини важко не писати, ще краще друга поруч вірного тримати, який би слухав ті твої рядки...
Блискуче, як завжди! 
А заходь но в гості, послухай нові мої мелодії, може щось сподобається...Напишеш свій варіант...
