Іду на сповідь, краю мій коханий
Льняний встеляє доленька рушник
Матусиними рученьками тканий,
Що в пам’яті залишився навік.
Дороги!.. Скільки їх і не злічити?
Я стомлена шукаю в світі скарб
Безцінний , щоби душі розігріти –
Христовий світоч – найдорожчий дар.
А чи знайду той ключ святої віри!?
Що на весь світ засяє, як зоря …
Так хочеться щоб люди у довІрі,
Йшли в нову еру шляхом «Кобзаря».
У хащі лісовій у мертвій вежі,
У глушині збудую монастир.
У білу само виткану одежу
Всіх одягну на добродушний мир.
Сьогодні найцінніша в світі з акцій –
Наука надр жалючого ядра.
Цю зброю-невидимку радіації
В цілющий скарб перевести пора!
Україно! Матусю терпляча,
Твоє серце обпалене в болю.
Полин-Зірка сіяє тремтяча,
Тисне променем зморену долю.
Cум не тане в пелюстках барвистих,
Бо весна запалила тривогу,
В ніч квітневу складаю в намисто
Свою сповідь Всесильному Богу.
і дуже гарно! 
