Вийшла я у поле, пахнуть скрізь ромашки,
А в меридіані зеленіє гай.
Сонечко сміється і співають пташки –
Де ж моє кохання, тут для мене – рай!
Глянула у небо, червоніють зорі,
Заберіть до себе лихо все і зло,
Мов пливу між ними, як по Чорнім морі,
Мабуть, мені, зорі, з вами повезло!
Життя кумедне, мабуть хитре,
Розчарування і журба.
Навіщо рвеш дерева, вітре?
Життя – любов і боротьба!
Минають дні, минають ночі,
Спливають роки, як вода,
І закохалася в ті очі
Оксана, дівка молода.
Орел! Вона його прозвала,
Моторний, жвавий, як козак,
Мабуть, навіки покохала,
Та у житті буває всяк.
Вона в віконце виглядала,
Дивилася йому у слід
Тихенько сльози витирала,
Бо на душі у нього лід.
А він сміється до Оксани,
В віконце їй кричить: «Привіт!»,
В Оксани у душі омани
І їй не милий білий світ.
У нього більшого не має,
Немає того почуття,
Що у Оксани. Він не знає,
Вона ж страждає, як дитя.
Оксану любить Костя гарний,
Веселий, добрий – напролом!
Біжить до неї, тільки марно
Проводить час свій під вікном.
Нарешті, вговорив Оксану,
Побачення назначив їй,
Кохав всім серцем, без обману,
О, як же він її любив!
І Костя бігає щоденно,
І щастя більшого нема,
Не знає, що це все даремно –
В Оксани радощів нема.
Та, мабуть, треба з тим миритись,
Можливо, прийде почуття…
Він пропонує оженитись,
Щоб разом пронести життя.
І дав подумати коханій,
А сам поїхав до батьків,
І кожний день в листах Оксані
Про почуття – багато слів.
Він покоряв дівоче серце
Любов’ю щирою навік,
Щоб щастя повне, як озерце,
Не випливало у потік.
Не поспішай складати оду,
У серце стомлене заглянь.
Любов не має скороходу,
Вогнем палає від страждань.
Здіймає груди від кохання,
Не впорається з почуттям,
Не спить, а плаче до світання,
І море сліз солоних там.
Дає Оксана Кості слово
В листі на згоду, їхній шлюб.
А серце зовсім не готово,
Бо Костя не орел, нелюб!
Готує парубок весілля,
Дали запрошення гостям,
Батьки радіють. Із чар-зілля
Чудова випивка – бальзам.
І день настав, зійшлись на свято
Всі друзі, родичі й батьки.
І повний двір, столи багаті,
А наречена навпаки…
Зробила висновок: - природа
Єднає тільки два серця…
І Кості лист – моя незгода,
Яке життя без почуття?
Душа у Кості навпіл рвалась
І заніміло серце вмить.
Сльозами Ксеня обмивалась,
Бо там весілля не шумить.
І плаче батько, плаче мати,
Сумують друзі і рідня,
Їх красень син умів кохати,
Кохане ім’я звав щодня.
І плакали обоє гірко –
Не в поцілунку, в самоті,
Як лебідь падав без лебідки,
Так наречений в пустоті.
А на столах було чар-зілля,
Стояв духмяний коровай…
І крикнув хтось: «Нема весілля»,
А чарку, Костя, наливай!
На відстані нема любові,
Взаємне щире почуття
Заховане в душі, не в слові,
Складає суть всього життя!
ID:
470012
Рубрика: Поезія, Балада
дата надходження: 03.01.2014 12:02:32
© дата внесення змiн: 03.01.2014 12:02:32
автор: Юлія Ющенко
Вкажіть причину вашої скарги
|