По Україні йде сумний Тарас
І в Ювілей свій пише нам закони.
Тривожать душу сльози повсякчас,
Хвилює суєта і злі прокльони.
В руках ціпок держить замість пера
І зупинився посеред руїни.
Яка ж чудова нинішня пора?!
Цвіте і плаче грішна Україна.
І поклонивсь премудрості ідей,
Цивілізованій земній структурі,
Немає на полях рабів-людей,
Нема волів, коней, лише фігури
Біжать по полю, дивно деркотять
І сиплеться зерно з дірок у ниву…
Яка ж то людям нині благодать,
Не томляться з серпом, які ж щасливі!
Де вишукали злобу, як тротил?
Снує шляхом ненависть і жорстокість.
Мій рідний люд, який нерівний стиль?
Пропав патріотизм, народу почесть.
Яке ж правічне дерево життя,
Коли ж затихне гіркота й безлади?
Думки й на небі душеньку гнітять,
В закон новий вам вписую пораду:
Коли гаряча правда забринить
В метафори, епітети і рими,
Заляже в кожну душу в одну мить
Життя в гостях коротке, вічний символ!
