Знайти би нам тихе містечко,
Подалі від хаосу - гаму,
Звити сімейне гніздечко,
В системі Всесвіту - Храму...
Не знати жодних сусідів,
Друзів фальшивих так само,
Торкатись світла софітів,
Відкрити навстіж рами...
Зорі збирати разом по квітці,
В яскравому небесному полі,
Шептати тишком подрузі - нічці,
Таємничі бажання долі...
Хтось молоко пролиє раптово,
Це ж Ведмедиця ласує нектар,
В Едемському Саду справді чудово,
Немає жодних темних хмар...
І сісти у човен ясного Місяця,
Відправитись, куди заманеться,
Навколо мрії дивом світяться,
Жар-птиця крилом торкнеться...
Правила зіркового магічного руху,
Ми напишемо собі самостійно,
Як піднесення людського духу,
Як романтика фарб олійних...
Мандрівник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, тут немає жодної утопії, кожна людина - коваль свого щастя, беріть і створюйте свої правила, а якщо додати до них фарб романтики, має бути ще краще
Вашому віршу безперечно вдалося відірватись від землі! 
Здається, я знайшла останнього романтика. 
Дуже світлий твір. 
