Людина схильна до ідеалізації, прагнення прекрасного і збагнення високого, та все ж таки, життєві уклади світу земного, підпорядкування ієрархічним законам, що закладене, як на генетичному рівні, так і набуте у процесі світосприйняття, не дозволяють людині виокремитись, розглядати себе як єдину, незалежну, непідвладну категорію Всесвіту, позбутись почуття керованості, залежності та передбачуваності, що нагадує невидимі пута, які людина власноруч почепила на себе, стримуючи, таким чином, потік власної уяви та знань, які вона могла б здобути, не обтяжуючи себе середньовічними забобонами, досвідом поколінь давно минулих, власною несамостійністю, яка є породженням невпевненості, слабкості духу, природної людської недосконалості. Цікавим є питання, яким чином людина культивує в собі несамостійність, почуття певної неповноцінності,відсутність самодостатності, що приводить до її залежності не тільки від природи, а й від суспільства, не дає відірватись від землі занадто високо, а навпаки, закопує її у нікчемні проблеми буденності, які зводяться до наповнення власного черева та інстинктивної потреби у розмноженні. Несамостійність ця походить зі стародавніх часів, знаходить своє відображення в міфології, релігії, ба навіть філософії, яка тісно переплітається з зазначеними видами світогляду, є досконалішим синтезом набутих протягом тисяч років знань про навколишній світ та виробленим аналізом світу і світогляду людини. Жодним чином не можна стверджувати, що релігія чимось краща за міфологію, або істотно від неї відрізняється. Аналізуючи історію розвитку людства, можна навіть стверджувати, що релігія виникає через суто матеріальні, економічні, прагматичні причини, які аж ніяк не пов’язані з вдосконаленням внутрішнього світу людини, а скоріше з її прагненням до керування та керованості (так само і міфологія). На початку релігія стає зброєю в руках пригнічених та знедолених верств населення, тих, що потерпають від рабства, позбавлені природних прав, перш за все на створення власних сімей та забезпечення їх благополуччя. Релігія перетворюється на ідеологію, культ, іноді утопію, знамена якої кидають виклик начебто тиранії, диктатурі, усталеним нормам та порядкам. Таким чином, вона стає засобом досягнення мети, внутрішнє наповнення якого нівелюється під досить природними та земними бажаннями людей, її стягують з призначеного п'єдесталу і спекулюють нею, трактуючи кожен по-своєму, підлаштовуючи під маси, перероблюючи та перебільшуючи її суть, істину, якщо така взагалі існує, і мету. Вона стає розмінною монетою в руках лихварів, здирників та балакунів, які канонізуються через масштаб їхньої брехні та неабиякий вияв фантазії. Зі сказаного вище можна зробити висновок, що релігія і міф є не тільки результатом людської рефлексії, а породженням класової боротьби та нерівності. Чим відрізняється первісний світ від теперішнього, або середньовічного? Абсолютно нічим. Істина полягає в тому, що внутрішнє наповнення, такий собі «пакет» ілюзій, бажань, мрій, прагнень, цінностей, страхів, є незмінним, а людина сама по собі вразлива і відчуває той тиск «атмосферного стовпа», який з легкістю, в будь-який момент може її розчавити. Людина піддається впливу, але цей вплив не стільки змінює її, скільки сприяє її адаптації, розкриває прихований потенціал, так би мовити розгортає цукерку, відділяє її від фантика, іноді добряче надкушує, а з середини цукерки виливається її начинка, солодка, наче патока, або чорна та гірка, схожа на гній, чи взагалі не виливається нічого. Сама людина рідко знає себе та свої здібності, їх вияв залежить від збігу обставин.
Тільки навколишнє, все те, що перебуває у постійній взаємодії з людиною змінюється, щоб забезпечити її всіма необхідними ресурсами заради одного людського права, права на існування.
Саме право на існування вимагає чималих затрат, як з боку людини, так і природи, яка, зі збільшенням чисельності людства, експлуатується не просто жорстоко, а по-варварськи обкрадається, що дає привід говорити про теорію хаосу та здатність людини своєю невгамовністю та ненаситністю, яка є результатом подальшої зіпсованості, руйнувати все довкола. Згодом, процес руйнації перекидається і на винуватця, яким би чином не намагався він відособитись від всього того, що створює йому такі проблеми у досягненні комфорту.
Міф і релігія – це комфортизація життя, збудована піраміда законів, норм, догматів, переконань та принципів. Вона є перетравленим історією продуктом людського існування, з яким не треба ані боротись, ані панькатись, намагаючись його вдосконалити. Адже сама потреба у релігії, у віруванні, криється у людській недосконалості, одновимірності, і якщо б її не існувало, її все одно треба було б вигадати. На людину встановлені тільки два вагомих обмеження, «лічильники»: її фізична оболонка, яка обмежує фізичні здібності людини до певного ліміту, подолати який та нездатна; відведена для неї у Всесвіті ніша, спроектована реальність та однобічність виміру, бар’єр якої людина зламає не скоро. Жодне у світі вчення не здатне відповісти на фундаментальні питання, себто причини виникнення Всесвіту, людини тощо. Саме тому ми маємо справу з дилетантством, абстракцією, містифікацією та уніфікацією усього в усьому.
Не маючи достатньої кількості знань, людина намагається заповнити прогалину принаймні продуктом власної уяви. Минулі покоління залишили по собі певний фундамент, який і є тим вектором спрямованості процесу еволюції людства. Це готова, протоптана стежина, по якій ідуть покоління теперішні, не сильно переймаючись правильністю обраного пращурами шляху. Кожне наступне покоління отримує у спадок знання покоління теперішнього і минулого, навіть якщо не відбувся явний акт передачі «естафетної палички» одним поколінням іншому. Все нове – це добре забуте старе, доказом цього є циклічність притаманна розвитку глобальних процесів на землі. Ми живемо у замкнутому глобальному циклі, іноді людина порушує цю циклічність втручанням «не в свої справи», та все довкола має здатність до самооновлення й стабілізації.
В цій реальності міфологія і релігія вчать не стільки пізнанню невідомих явищ та процесів Всесвіту, скільки сприйняттю їх як належних та непорушних. Вони культивують в людині ту толерантність, за допомогою якої людина повинна зживатись з мільйонами та мільярдами собі подібних, овечу покірність, яка повинна забезпечити стабільне функціонування ієрархічного мурашника, нав’язують те світосприйняття, яке стирає усі гострі кути людської особистості культивуючи стандартність, шаблонність та посередність, наявність середнього арифметичного, що забезпечить подальше існування усього людства за рахунок жертовності та незначущості інтересів одного індивідууму порівняно з інтересами маси. Міфологія і релігія навчили людину дотримуватись правил, розкрили їй поняття злочину та покарання, посіявши в людини почуття страху і покори, преклоніння слабого перед сильним. І не даремно будь-який бунт, вияв неповаги, непослух, відступ від догм, так би мовити «виклик системі», трактується релігійними вченнями як гординя, прояв зла. Релігія – це баласт, який тягне людину униз, та якщо враховувати усю недосконалість людського єства, звичність його до батога, дамоклового меча, то чому б їй і не тягнути більшість у безодню, не торкаючись абсолютної меншості, позбавленої ілюзій?
Немає сенсу з’ясовувати коли саме релігія витіснила міфологію, важливо розуміти тільки те, що вони мають однаковий базис та початок, а релігія за тих далеких часів конфліктувала з міфологією так само, як філософія конфліктує з релігією сьогодні.
Єдине, що має значення і варте уваги – це питання залежності людини, обмежень, які вона створила собі сама. Її першочергове призначення – продовження роду, продовження існування людства, завдання, яке не має конкретної обґрунтованості, причинно-наслідкового зв’язку, яке закладено в людині на несвідомому рівні і примушує її прив’язати себе мотузками до світу смертних душею і тілом, яке виникло стихійно і не несе в собі жодного пояснення, окрім життя заради життя. Саме воно в поєднанні з «лічильниками» створює ту картину людського існування, яка функціонує з моменту появи людини. Сама примітивність цього призначення не полишає людині нічого, крім того, як вбити відведений час, витратити його і не пошкодувати про здійснений вибір. Для того, щоб людина могла позбутись своїх страхів, залежності від «інструкцій», які надходять звідусіль, починаючи з релігійних книг і закінчуючи впливом на неї оточення, їй треба перейти на якісно новий щабель, що означало б припинення існування самої людини та трансформацію її у якісно нове «наповнення», яке б перегорнуло піраміду Маслоу, зробивши першочерговими саме ті вторинні потреби, що не мають жодного зв’язку з первинними фізіологічними.
Це б означало припинення існування людства, а від нього така жертва не вимагається. Тому як би не еволюціонувало людство, воно не зійде з наміченого вектору, залишиться десь в околі початкової точки відліку. І поки стан речей залишається непорушним, релігія може хіба що трансформувати зовнішню оболонку, але сама вона нікуди не подінеться, бо витоки її лежать у класовості і підпорядкуванні. Навряд чи знайдеться хоч один з сильних світу цього, який не скористається невіглаством віруючої отари, чи боротиметься проти «опіуму для народу» після досвіду комуністів, адже заборонений плід –солодкий плід.
ID:
490055
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.04.2014 17:32:32
© дата внесення змiн: 01.09.2014 15:53:27
автор: Ежен
Вкажіть причину вашої скарги
|
