І
Сім’я народів варта дорогого,
але коли розвалено її,
то є правонаступниця усього
украденого із кишені свого
сусіди, що належав до сім’ї.
І де такої совісті узяти
нехай не у держав, а у людей,
де є правонаступницею мати,
що викрадає кошти у дітей?
І де ще є така гидка личина,
що декларує правду і любов,
і одночасно б’є ножем у спину,
аби у брата вицідити кров?
ІІ
Була Росія й вийшла...
... до кінця.
Була й сестра, та де її шукати?
Тепер це довгорукі окупанти,
що тягнуться до царського вінця.
Буенос-Айрес – це не Аргентина.
Нема у географії основ,
які б не обрізала гільйотина...
Але неясно, де росте свинина
і чом столиця наша – не Ростов,
де наша паця й досі легітимна?
У злодія немає ні рідні,
ні Батьківщини, ні своєї хати.
Його стезя захована за ґрати
на темному тюремному вікні.
Якщо не Колима, то буде Волга.
На те і присягав на булаві.
Та де ще не здобута перемога
ціною української крові?
ІІІ
За що вже тільки здуру не хапались
північно-східні наші вороги?
За що не висікали до ноги?
І ниють стигми від казенних палиць.
І носить ще земля більшовика,
який і досі роззявляє рота
за звичкою нахабного совка.
А ще - дешеві горе-патріоти,
і зрадники, й бандити без роботи,
оплачені казною общака,
голодні маркітанти-супостати,
культур-агенти кума і куми,
і збанкрутілі славою таланти
без права називатися людьми...
Очолений сімейством вовкулачим,
сліпий і обікрадений народ,
якому уявляється оплот
з трикольоровим вимпелом
на здачу
все тягне пісню довгу і собачу...
І коники зелені знову скачуть
озброєними бандами заброд.
І наче воєводи не ледачі,
і, ніби, і кроти вже ясно бачать,
кому потрібні криза і дефолт.
