Інтелігент в потертому картузику
Плодами свого саду торгував.
Не закликав, мугикав щось під музику
І решту до копієчки давав.
Базар клектав, шалено галасуючи,
Сюрчав до когось міліціонер,
А він чекав, схвильовано пантруючи,
І раптом все затихло, світ завмер.
Вона не йшла – пливла понад прилавками.
Красуня! Фея! Мавка чарівна!
Дійшла до ятки з лікарськими травками –
Навпроти. В серці розцвіла весна!
Тонка, тендітна, в золоті кучерики…
Якби ж торкнутись ніжної руки…
І так йому схотілось – до істерики! –
Забути з нею про свої роки.
І про дружину, вічно невдоволену,
Про сірість днів, безрадісність ночей,
Відчути щастя, радість недозволену,
Тягар обітниць скинувши з плечей.
Аж помолодшав. «Яблука по акції!
Беріть, красуне! Нині все для Вас!»
Та не чекав подібної реакції:
«Не хочу яблук. Краще ананас!»
І поки перетравлював претензію,
Вона пішла. Адреси й не просив…
Сказавши сам собі: «Пора на пенсію…» –
За бік червоний яблуко вкусив.
Бідний, бідний чоловік! Може, то вже останнє бажання було...
Я люблю яблука! 
