Свинцеві хмари оточили небо,
Сховалось сонце в залишках блакиті.
Купаючись в пилюці, сповістили
про грозу пернаті ворожбити.
Рвучкий і сильний розгулявся вітер,
Здіймає куряву дорожню без перерв.
У коси заплітає гнучкі віти,
Без дозволу смарагдових дерев.
Природа похмурніла і сумує,
Із страхом чекає блискавиці.
Десь угорі грім сердиться і вередує,
Вириваючись з небесної в’язниці.
Все опинилося у водному полоні,
Між небесним і земним світами.
Земля дощу протягує долоні,
Тамує спрагу пересохлими губами.
Напившись вдосталь, задоволено зітхає
І поринає в сонне забуття.
Та ось вже сонце із-за хмари виглядає,
І знов триватиме розмірене життя.
