Життя – як вир раптових звершень,
Що линуть непомітно в забуття
І зникнуть зовсім скоро, перш ніж
Зоря злетить над прірвою буття.
Віки пройдуть і пилом вкриються
Всі наші мрії, спогади й думки.
Потоком днів гріхи не змиються,
І серце не повірить у казки.
Бо, мабуть, часу не підвладні більше
Помилки давні молодого світу.
Бо, певно, все, що було тоді інше,
Виходить з часом за свою орбіту.
Розбилися окови, дух звільняють.
Надії вже стоять на п’єдесталі.
Та все ж якоїсь миті всі пізнають
Останній зойк приреченої далі…
