|
яка красива і бентежна ніч...
і легкий фльор пітьми на покривалі,
ковток розради - твій нервовий спіч,
із каяття задушливі скрижалі...
невтомний подих місяця в вікно,
ледве помітне світло лампи згасло,
і сцена вийшла просто як з кіно,
він, вона - поруч, та уже не разом...
обійми, поцілунки, шепіт тіл,
така зрадлива та чуттєва близькість,
відраза їстиме сумління поготів,
а поки ніч...ЇЇ величність дійсність...
Два акти і перерва на антракт,
і всеосяжність темряви й бажання,
світанок все розставить по місцях,
а поки відчуття - на першій шпальті...
Хтось скаже, нерозважливість і все,
із ранком прийде і такий гнітючий осад,
хтось плюне в спину, засміється хтось в лице,
неначе камінь хтось жбурне в свідомість осуд...
Та зараз все байдуже і без слів,
достатньо вже раніш наговорили,
лиш очі в очі, близькість душ і тіл,
а мозок тимчасово відключили...
У кожного ж чекає вдома хтось,
нічим не гірший, це не конкурс порівняння,
і усвідомлення того, що відбулось,
ускладнює ще більш просте рівняння...
Заплутаний клубок із почуттів,
колишніх, сьогоденних чи майбутніх,
два келиха вина і сигаретний дим,
дещо приглушують проблеми всіх присутніх...
Світанок все ж таки тягуче настає,
закриті ковдрою зім'яті простирадла,
відкрита пляшка, дощ нещадно ллє,
порожня і похмура десь кімната...
Він і вона - все стало як завжди,
не разом і не поруч вже фізично,
та в серці гіркий присмак самоти,
і ніч у згадках, хоча, може, й не етично...
а далі все як завжди й дотепер,
робота-дім і знову - дім-робота,
надії ж проблиск ще в душі не вмер,
і погляд в телефон, як тільки є нагода...
А все, що трапилось, ще, може, й не фінал,
й не приклад для наслідування звісно,
бентежна ніч в пітьмі двох покривал,
судити їх чи ні - це справа особиста...
ID:
543622
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.12.2014 04:02:14
© дата внесення змiн: 14.12.2014 04:02:14
автор: Sama_po_Sobi
Вкажіть причину вашої скарги
|