Росою умилась, сонце рум’янець мені дарував,
а вітер суровий волосся у косу широку заклав,
калина червона лежить на губах,
колосся пшениці повите
серпанком сріблястим у моїх косах.
Матуся рідненька навчила любити землю,
де я народилась, де там я й помру.
Де буду ростити синів і дочок,
а внукам на вечір читати повчальних казок.
Цю мудрість батьківську в віка пронесу
і своїм нащадкам як моя матуся у серце вкладу.
Цініть свою землю, плекайте рідненьку землю
красу її вічну і мову таку золоту.
