Ми бачим світ крізь окуляри почуттів
крізь звуки мрій окутаних словами,
у шелесті сухих опалих пелюстків
під шквальними коханими вітрами...
із марева у пристрасті танок,
який прозвали люди - відчай,
він як купальський дівчини вінок
банальний необхідний звичай...
Впиваємось бажанням до кінця
відкриті всім у цю едемську мить
та не чекайте співів і вінця -
це все поривом в спогад пролетить...
Буття мозаїка їз кольорових камінців,
реальність - плівка чорно-білого кіно
стаємо жертвами замріяних митців
і фарбами що змажуть полотно.
А доля намалює вас з натури -
оголених фізичноі в думках
зрівнявши ті недоліки статури,
що ваш порив приречують на крах.
народжені сліпими і глухими
ми в матриці малюєм власний код,
написаний руками снів кривими
у безвіді засніжених негод...
Ми бачим світ крізь окуляри почуттів
крізь звуки мрій окутаних словами,
задумайся - досяг чого хотів,
чи впав у ноги пристрасним забавам....
