Температура повітря зашкалювала. Стовпчик термометра сягав позначки 38, а можливо насправді і було більше, але термометр не хотів його вже зовсім лякати. Та й було чого пожаліти, бо вчора ввечері випито більше пів-літри самогонки, яка в перерахунку на "казёнку" сягала 800, а то й всі 900, а потім окремі доповнення, які вже не запам'яталися. А скільки сигарет, і закуски ніякої. Де вже тут сьогодні та о такій порі і на сонці не пожаліти. "Хемінгуей" (так там прозивали Миколу) щосили опускав кувалду на кінець труби, якою вона стирчала до неба, підлітав тримаючись за її ручку з надією ввігнати ту трубу в землю якнайглибше, щоб вже спустившись додолу не піднімати кувалду ще раз. "І на греця я вчора, вже зовсім п'яний, поплентався у те придорожнє кафе, і як він мені зустрівся, і як, що найдивніше, як зранку, ще не відкривши очі згадав про суперечку і парі, хоча з того що було вчора більше нічого пригадати так і дотепер не зміг". Та все ж він брехав сам собі, бо ще пам'ятав той сон, а можливо і не пам'ятав та напевно знав що він був і розказати міг його в деталях. А можливо це і не сон, а маленька частинка його життя яка ніч у ніч прокручується в його пам'яті, а можливо навпаки життя щоночі прокручує його у тій реальній для нього містичній події. "Ніч Бабака" - так цю нескінченну подію він визначив для себе.
"Хемінгуей" вже забивав сьому трубу із десяти, як було домовлено, і вже був близьким до того що спише борг (понесло після дембеля) і його перестануть переслідувати посильні і він зможе не ховатися і покине цей глухий закуток, який визначив для себе як Маленький Глухий Світ, в якому перебував вже довгі місяці, не бачачи іншого. Перебивався тим що бог послав, підробляючи на дачних садибах. На хліб, сигарети і самогон вистачало, появилися навіть собутильники.
"Хемінгуей" був впевнений що Світ складається з Маленьких Світів, які мають свої межі, свою ментальність і свої визначені постійні закони, які ніколи не міняються. Зараз він перебував почергово у двох таких Маленьких Світах. І вони були не найкращими.
Піт лився градом, в очах літали іскри коли він почав забивати десяту трубу. Ось ще раз і я вільний. Він високо підніс кувалду і зі всієї сили, що ще лишилася, опустив її на трубу в черговий "Ні, в останній" раз злетівши над нею тримаючись за масивну ручку.
"Все" - подумав він. "Все, зараз канонада стихне і він, в цей раз, все ж дотягне Івана до тієї завітної смуги за якою ховалася польова медична машина з лікарем. Бо в ті рази не вдавалося і все починалося спочатку. Протягнувши Івана метрів з п'ятдесят "Хемінгуей" залишив його в рівчаку, а сам почав відстрілюватися. Ось ще трохи і дальше. Повернувшись до рівчака, Івана він не побачив, але це його не злякало, бо достеменно знав, що якщо напружити пам'ять і сконцентрувати свої думки то Іван обов'язково з'явиться. І от через декілька хвилин Іван стогнучи лежав в рівчаку перемотаний ганчір'ям, весь вимазаний грязюкою замішаною на його ж крові. "Хемінгуей" зібрався з силами і потягнув Івана до лісосмуги, вже ні на мить не зупиняючись і не оглядаючись, бо знав якщо щось таке зробить то потрібно буде все починати спочатку. І чи виживе Іван. Скільки часу пройшло він не розумів, але ось перед ним зненацька виросла довгоочікувана лісосмуга, вперше за стільки часу, за стільки ночей." "Хемінгуей" почув голоси лікарів. "Так, він спас Івана, тепер надалі їх справа." Він, не вірячи що це йому вдалося, відкрив очі і побачив над собою лікаря у білосніжному халаті, який вмить розчинився в світлі яскравого сонця.
Швидка на великій швидкості неслася до районної лікарні і подавала немислимо гучні звуки і скрегіт, пересікаючи невидимі межі Маленьких Світів. Микола балансував на лежаку та між життям і смертю, але вперше за багато місяців почувався по справжньому вільним і щасливим: він сплатив борг і спас Івана!, він повертався до нового життя...
ID:
581397
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.05.2015 17:16:26
© дата внесення змiн: 16.05.2015 10:21:19
автор: Леонід Ісаков
Вкажіть причину вашої скарги
|
