Проснися моя Україно!
Нарешті з колін піднімись.
До тебе, до рідного сина,
Благає Дніпро і кричить.
Війна то є похоть ж.дівська,
То жила для них золота.
Тож де ваша гідність синівська,
Де честь ваших предків свята.
Допоки плебеї російські,
Нести будуть вам повістки.
Допоки за статки жид.вські,
Вам ставити будуть свічки…
Чому віддаєм найдорожче,
За когось кладемо життя…
За те, що чуже нам й вороже,
Не нашої крові буття…
Ск.ти, що її плюндрували,
Планують в майбутнє нам путь.
Ну, як могли їх обрати
Бандитів, що й далі крадуть.
Не будуть братків ці судити,
Своїх не чіпає біда.
Їх братики вміють служити,
Росли ж із одного гнізда…
У владу не йшли щось змінити,
Лиш місцем мінялися в ній.
І несли, ну як не носити…
Хабар в їх натурі липкій.
І доять Ахметики й Мойши,
Лишають удома ні з чим.
Обсіли кожуха, як воші,
Сепариків кормить режим.
Формують бандитики списки,
Малюють іх пудрят до п’ят.
Знов в списках «курносєнькі» писки,
Круками над нами висять.
Проснітеся вої страмотні,
Невже вас іуди не злять..?
З АТО і Небесної Сотні,
Загиблі за те, не простять!
Ой, важко то змiнити... 
