Ця таємниця,
Я мружусь від її сяйва, смак уст, як дотик
зверхнього, Над землею. Її крихітні долоньки-
-Все, коли ця панянка поправляє волосся я забуваюся,
чого ненавиджу її місто.
Теплі долоні пронизують світ, вона зупиняє мене,
ховає, привертає увагу людей до мене... оплакує наші дні,
підштовхує мене, скеровує, дарує усамітнення,
вона стискає моє плече.
І яка вона?...
Мала, я не маю такого щоб тобі сказати!
Почуття подиху навколо неї, змах крил, вона йде карати... (02.2014)
Більше схоже не на білий вірш, а на прозу. Потік свідомості. Дуже гарно і пронизливо, мені сподобалось
Кому боляче? відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Про потік складається враження через те, що я так і не зміг скоротити рядок з "... дарує усамітнення, вона стискає..."? Це в основному, чи є ще щось?
Потік свідомості я мала на увазі загалом про весь твір)
