Я – це дощ, що шукає земної домівки,
Мені спокій набрид атмосферних садів,
Тепер хочу упасти на груди бруківки
І в підземного серця вслухатися спів.
Прагну втрапить у рідного поля долоні,
І зросити дітей, мо’ якраз підростуть,
І зірвати з дерев кілька вишень червоних,
Хай притлумить їх смак цю гірку каламуть.
Та найбільше багнеться навшпиньках
По карнизу пройтись до забутих вікон
І дивитись прості та домашні картинки,
Замість квітів лишивши коханій озон
Але я - тільки дощ, я - міжсвітній бурлака,
Я колись був живим, та війни круговерть,
Відняла мою суть, коли вітер заплакав,
І вода прийняла новознайдену смерть
За межею крові я бездонно-прозорий,
Хоча спогад цей мій десь тріпоче іще,
Мила, глянь своїм люблячим зором,
Може, ти за дощем і побачиш мене.
23.06.2015
Гарний у Вас стиль, такий романтичний, пройнятий чуттєвістю.
Ну що ж, нехай крізь пелену дощових поетичних рядків Вам осяває шлях погляд коханих очей
Віталій Стецула відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви вже так його розхвалили Приємно, що Вам до душі)
Вдячний за побажання) Те, що найважливіше, що потрібно)
Love Will Keep Us Alive
Буду радий Вашим наступним відвідинам моєї сторінки)