Ну,що б, здавалося,життя?
Радіє,посмішки дарує,
По Всесвіті разом мандрує
З нами. Наше каяття
І щастя мить,-усе почує.
Всесвіт-безмір неозорий.
Завжди він був,завжди і буде.
Навіщо ж з нього прийшли люди
У смертний світ,хоч і просторий?
Помре людина-все забуде?
Багато таїн Всесвіт знає,
І ми їх теж раніше знали.
Поки не роди́лись,стали
На Землі людьми. Лунає...
Раніше з вами вуха мали.
А зараз що? Лунає голос.
Всесвіт з нами розмовляє,
А ми не чуємо. І крає
Душу Всесвіту,як полоз,
Наша глухота вбиває.
Навіщо взагалі роди́лись?
З безсмертя в смерть сюди прийшли.
Що принадного знайшли?
Чому на Землю ми з'явились?
Чому з безсмертя ми пішли?
Та,народившись,все забули,
Всесвіту усі знання.
Бреде́мо з вами навмання.
А чому ми всі заснули?
Живемо́...-одне спання.
А Всесвіт стукає до серця,
Шепоче:"Тут я,лиш відкрий!"
А чоловік? А він глухий.
Серце Всесвіту так б'ється,
А ми не чуємо,хоч вий!
Так чому ж ми забуваєм,
Народжуємось коли тут?
Бачимо цей крик та бруд,
Кращого не пам'ятаєм.
Але у серці є приют.
Звідки тільки він береться?
Звідки відчуття слабке?
Таке маленьке та крихке.
Але,буває,нам здається...
Наче в грудях щось легке...
Не пов'язане з Землею,
Невідомо як взялось,
Огорнуло,і здалось,
Що живемо́ ми тільки нею.
Мрією,нам каже щось.
Що нереального немає,
І смішно навіть взагалі,
Що ми усі,як кораблі.
Не знаємо,що повертає
Знову,знову до Землі.
Правила ми встановили
І лиш за ними живемо,
Лаємо та кричимо,
І з усієї з вами сили
Праведників корчимо.
А зі сторони лиш глянуть-
Недостойно та противо.
Чому,чому так неодмінно
Важних корчить? Переглянуть
Погляди. І так нетлінно
Здається гарним все святе!
Душа співає,туди рветься,
Живе лише за рухом серця.
Таке все чисте та просте!
Та чому ж людина б'ється?
Може,ми прийшли з Небес,
Щоб навчитись добре чути?
Щоб піднятись та відчути
Країну мрій,живих чудес?
Душею щоб підня́лись люди?
Адже скоро помремо́.
Так навіщо смертним жити?
Дано життя нам,щоб відкрити
Душу,серце. Живемо́,
Щоб в безсмерті нам радіти.
Чути душу,відчувати,
Душею прагнути,іти.
У серці сили віднайти.
Ніколи нам не залишати
Мрію. Вірити,дійти.
ID:
640538
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 02.02.2016 00:29:18
© дата внесення змiн: 02.02.2016 00:29:18
автор: Артишук Марія
Вкажіть причину вашої скарги
|