Заплутавшись в примарних думках, Він загубив все, що так довго збирав у своїй пам'яті: історії життя багатьох незнайомців, їх пригоди з фантастичними реаліями, купи переказів про людей, що бачили чудеса та магію. Та все ж дещо залишилось.
"Мені найбільше запам'яталась Вона, дівчина, чи то німфа, зі срібним волоссям і такими ж очима. ЇЇ погляд, такий чудернацький, притягував і лякав водночас. Її плавні рухи, ніжні обійми, і по-дитячому наївні розмови." - роздумував мрійник.
"Неможливо забути Ту, що відкрила мої очі на химерний світ".
Він поникло сидів у кріслі біля прочиненого вікна, вдивлявся в таємничу далечінь і сподівався, що всі ті дивні дні та створіння повернуться в його життя, що їх зникнення лише примарилось йому. Але цього не станеться. Все вже давно скінчилося.
"Ми були найкращими друзями все моє дитинство. І треба ж було закохатися в Тебе, таку казкову та ефемерну. Ти завжди була для мене більше, ніж друг. Ти була всім моїм життям, моїм повітрям та Сонцем. Я пам'ятаю, як в останню зустріч Ти попросила пробачення за те, що ми більше ніколи не побачимось і просто розчинилася у повітрі, залишивши мене ні з чим. І тепер, сидячи перед вікном, в яке Ти так часто "заходила", коли твої друзі вже грали в моїй кімнаті, я сходжу з розуму від спогадів. Повністю один і сам собі такий примарний"
