Підкралась тихо нічка до землі,
А я одна, з тобою було б двоє,
І світло місяця так осява пісні,
Немов то грішника слова пред аналоєм...
Слова, слова! Духовна їхня суть
З роками людям відкрива повіки,
А ми з тобою, любий, милий друг,
Розсталися... Тепер уже навіки.
Повік - віків не бачитиму й чуть
Тебе не буду, лиш слова застиглі
На стінах храму мовчки постають
Гранітним судженням, немов з металу литі.
