У Раю нема пошти. А жаль.
Ми писали б туди безперервно.
Викладали б на аркуш печаль,
але там нема пошти. Напевно.
Заливали б конверта слізьми
і вкладали всередину душу,
щоб на хвильку відбути до тих,
за ким серце так плаче і тужить.
Відправляли б туди свої фото,
щоб ви знали що ми тепер інші.
Що й надалі у серці скорбота,
але ми вже хоч трохи сильніші.
Описали б падіння і злети,
хто і чого за час цей досяг.
І зі швидкістю міні-комети
лист долав би небачений шлях.
Ви читали б. Читали і сльози
заливали б спустошені хмари.
І коли наближалися б грози,
стало б ясно, що ви прочитали.
Ми ловили б краплини руками,
закривали заплакані очі
й уявляли що ви тут із нами
і обіймами душите мовчки.
Потім мчали додому на крилах
і писали словесні коди,
що без вас уже жити несила.
Та в раю нема пошти. А шкода.
